Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Маринчак Н.Є.

Нечитайла О.М.

Рибченка А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову господарського суду Донецького області від 23.10.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2007

у справі № 7/240пд

за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

до Державного підприємства "Донецька залізниця",

Приватного підприємства "Вектор"

про визнання угоди недійсною

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства "Донецька залізниця", Приватного підприємства "Вектор" про визнання недійсною угоди, яка здійснена за усним договором 05.09.2003 на суму 3889, 44 грн. на підставі ст. 49 ЦК УРСР, як таку, що укладена з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, із застосуванням правових наслідків, передбачених цією нормою: стягнення з Приватного підприємства "Вектор" на користь Державного підприємства "Донецька залізниця" дизельного палива в кількості 2220 літрів на суму 3889, 44 грн., та стягнення з Державного підприємства "Донецька залізниця" в доход держави 2220 літрів дизельного палива на суму 3889, 44 грн., а у разі неможливості стягнення майна в натурі, стягнення його вартості.

Постановою господарського суду Донецької області від 23.10.2007 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2007 постанову господарського суду Донецької області від 23.10.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції та постановою суду першої інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову господарського суду Донецької області від 23.10.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2007, прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, ПП "Вектор" з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій не виключене, згідно довідки з ЄДРПОУ станом на 26.07.2006 значиться в єдиному державному реєстрі.

При перевірці ДП "Донецька залізниця", зокрема, його підрозділу Шляхових майстерень на станції ступки Донецької залізниці за період з 01.07.2003 по 30.06.2005 виявлені господарські операції з ПП "Вектор".

За усним договором між ДП "Донецька залізниця" в особі Шляхових майстерень на станції ступки Донецької залізниці та ПП "Вектор" 05.09.2003 здійснена господарська операція по обміну дизельного пального на бензин. Шляхові майстерні отримали бензин А-80, А-76 на підставі податкової накладної № 2153 від 05.09.2003 в кількості 800 л. на суму 1296 грн., в тому числі ПДВ в сумі 216 грн.

ПП "Вектор" отримало від ДП "Донецька залізниця" в особі Шляхових майстерень дизельне пальне в кількості 800 літрів на суму 1296 грн., в тому числі ПДВ в сумі 216 грн.

Контрагенти виконали зобов’язання по угоді шляхом здійсненні зустрічних поставок товару.

Рішенням арбітражного суду Донецької області від 19.12.2000р. у справі № 4/93а скасована державна реєстрація ПП "Вектор".

Згідно зі ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР (який діяв на момент укладення та виконання спірного договору) якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Відтак з огляду на предмет цього позову встановлення умислу підприємства на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, є предметом дослідження у даній справі. Однак, як вірно зазначено судовими інстанціями, наявність умислу не може бути підтверджено лише рішенням суду про визнання установчих та реєстраційних документів однієї зі сторін договору недійсними, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність таких документів вимогам чинного законодавства та реєстрація суб'єкта господарювання відповідно до вимог закону, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності.

Сам факт визнання установчих документів підприємства недійсними не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених таким суб’єктом господарювання.

Не подано позивачем належних доказів і на підтвердження факту укладення названого договору з суб’єктивним наміром ухилитися від сплати податків або незаконно отримати податкову вигоду, як-от існування документально підтвердженої заборгованості зі сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) внаслідок виконання цього договору.

Відтак слід погодитися з висновками судів про відсутність доказів, що під час укладення спірного договору ПП "Вектор" діяло з метою, що суперечила інтересам держави та суспільства.

Окрім того, як вірно зазначено судами, відсутні правові підстави для застосування статті 49 Цивільного кодексу Української РСР, на яку посилається позивач як на матеріально-правову підставу позову.

Адже 01.01.2004 згідно з пунктом 1 та пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність. Цивільний кодекс України (435-15) не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 Цивільного кодексу УРСР. Цим Кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в дохід держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, суперечною інтересам держави та суспільства.

За змістом частини другої статті 5 Цивільного кодексу України цей Кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Аналогічний припис щодо зворотної дії в часі норм Господарського кодексу України (436-15) , статтею 208 якого встановлені правові наслідки недійсності господарського зобов’язання, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, містить і пункт 5 Розділу IX "Прикінцеві положення" цього Кодексу (436-15) .

Згідно з цим пунктом положення Господарського кодексу України (436-15) щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов’язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов’язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Положення Господарського кодексу України (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Таким чином, ухвалені судами рішення у справі ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і підлягають залишенню без змін як обґрунтовані та законні.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову господарського суду Донецького області від 23.10.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2007 у справі № 7/240пд слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Донецького області від 23.10.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2007 у справі № 7/240пд залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .