Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Гаманка О.І.

суддів Загороднього А.Ф.

Заїки М.М.

Ліпського Д.В.

Стародуба О.П.

при секретарі Сперкач Т.В.,

за участю позивача, представника відповідача та третьої особи Грінцова М.М.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2004 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа –Міністр внутрішніх справ України, про поновлення на займаній посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, -

У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про скасування наказу від 21.06.2000 року №241 о/с в частині увільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2004 року поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду. Позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ Міністра внутрішніх справ України від 21 червня 2000 року № 241о/с в частині увільнення ОСОБА_1 з займаної посади. Позивача поновлено на посаді заступника начальника управління –начальника відділу боротьби з організованою злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи за період з 21 червня 2000 року по 21 червня 2001 року. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 10 000 грн моральної шкоди.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2007 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2004 року в частині поновлення на роботі викладено в такій редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній тій, яку він займав до звільнення з посади першого заступника начальника управління - начальника відділу боротьби з організованою злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці". Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2004 року в частині його негайного виконання викладено в наступній редакції: "Допустити негайне виконання відносно поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній тій, яку він займав до звільнення з посади першого заступника начальника управління - начальника відділу боротьби з організованою злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці". Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2004 року в частині стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 10 000 грн моральної шкоди скасовано та в задоволенні цих вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані рішення суду першої та апеляційної інстанції і в частині позовних вимог провадження у справі закрити, а в іншій частині –відмовити в позові.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ.

На підставі подання управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці від 14 червня 2000 року №5/2898 наказом Міністра внутрішніх справ України від 21 червня 2000 року №241о/с полковника міліції ОСОБА_1 увільнено від посади першого заступника начальника управління –начальника відділу боротьби з організованою злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці.

Задовольняючи позов в частині визнання незаконним наказу Міністра внутрішніх справ України від 21 червня 2000 року №241о/с, поновлення на посаді, стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуваним наказом позивача було фактично звільнено із займаної посади і звільнення проведено з порушенням норм Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (3341-12) та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (114-91-п) .

Проте, колегія суддів з такими висновками судів погодитись не може.

Як встановлено судами попередніх інстанції та вбачається з матеріалів справи у червні 2002 року ОСОБА_1 звертався до Печерського районного суду міста Києва зі скаргою до Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконним наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21.06.2000 року №241 о/с, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 серпня 2002 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду та задоволено скаргу.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2002 року скасовано рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 серпня 2002 року, скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду України від 21 лютого 2003 року залишено без змін ухвалу апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2002 року.

В квітні 2003 року ОСОБА_1 знову звернувся до суду з вимогою про визнання незаконним наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21.06.2000 року №241 о/с, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, подавши при цьому до суду позов. Крім цього, просив суд стягнути з відповідача моральну шкоду. Справа розглядалась судами в порядку позовного провадження відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 (1501-06) року.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 227 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року, що діяв на час розгляду справи в суді першої інстанції, суд закриває провадження в справі якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін.

Пунктом 4 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що закриття провадження у справі можливо лише при наявності таких умов у їх сукупності: спір у справі повинен бути між тими самими сторонами; спір у справі повинен бути з одним і тим же предметом; наявність судового рішення, що набрало законної сили.

Враховуючи наявність судових рішень, що набрали законної сили (ухвала Верховного Суду України від 21 лютого 2003 року, якою залишено без змін ухвалу апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2002 року) у справі з того самого спору (щодо визнання незаконним наказу Міністра внутрішніх справ України від 21 червня 2000 року №241о/с, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи) і між тими самими сторонами (позивач –ОСОБА_1, відповідач - Міністерство внутрішніх справ України) та у відповідності до положень частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про скасування оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій у вказаній вище частині та закриття провадження у цій частині.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення.

З огляду на викладене, рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині задоволення вимог про визнання незаконним наказу Міністра внутрішніх справ України від 21 червня 2000 року №241о/с, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи підлягають скасування, а провадження у справі в цій частинні закриттю, в решті рішення суду апеляційної інстанції –залишенню без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2004 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2007 року в частині задоволення вимог про визнання незаконним наказу Міністра внутрішніх справ України від 21 червня 2000 року №241о/с, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.

В частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.