Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Цуркана М.І.

(головуючий);

Калашнікової О.В.;

Леонтович К.Г.;

Чалого С.Я.;

Черпіцької Л.Т.,

здійснивши розгляд в порядку письмового провадження адміністративної справи за позовом Управління Пенсійного фонду України в Іллічівськом районі м. Маріуполя Донецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Маріуполі Донецької області про стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Маріуполі Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року,

У січні 2010 року Управління Пенсійного фонду України в Іллічівськом районі м. Маріуполя Донецької області (Управління ПФ) звернулося до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Маріуполі Донецької області (Фонд) про зобов’язання підписати акт звірки та про стягнення витрат, понесених Управлінням ПФ в зв’язку з виплатою та доставкою державної адресної допомоги.

Зазначали, що за період з 01 червня по 31 грудня 2009 року Управлінням ПФ понесені витрати на виплату та доставку сум державної адресної допомоги в загальному розмірі 10 525,44 грн., проте відповідач відмовився відшкодовувати ці суми.

Посилаючись на статтю 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV ( Закон № 1105-ХІV (1105-14) ), просили зобов’язати відповідача прийняти до відшкодування вищевказані витрати (включити до акту звірки).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду 21 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, у справі ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 10 525,44 грн. витрат Управління ПФ на виплату та доставку сум державної адресної допомоги.

У касаційній скарзі Фонд, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що за період з 01 червня по 31 грудня 2009 року Управлінням ПФ понесені витрати на виплату та доставку сум державної адресної допомоги в загальному розмірі 10 525,44 грн., проте відповідач відмовився відшкодовувати ці суми.

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що державна адресна допомога, відповідно до законодавства, не включена до переліку витрат пенсійних органів, які підлягають відшкодуванню Фондом на користь Управління ПФ. Що ж до вимог про зобов’язання підписати акт звірки, то вони також задоволенню не підлягають, оскільки законодавством передбачено лише безспірний порядок їх підписання.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та задовольнивши позов, апеляційний суд виходив з того, що суми державної адресної допомоги виплачуються за рахунок сум, з яких сплачується пенсія по інвалідності, а, значить особою, яка зобов’язана їх виплачувати є Фонд.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з таким висновком апеляційного суду не погоджується.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року №265 (265-2008-п) "Про деякі питання пенсійного забезпечення" запроваджена державна адресна допомога, яка сплачується у разі, якщо розмір пенсії не досягає встановленого відсотка прожиткового мінімуму.

З положень статті 21 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"вбачається, що законом не передбачено обов’язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодувати Пенсійному фонду витрати, пов’язані з виплатою державної адресної допомоги.

Крім того, відповідно до пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 року №5-4/4 (z0376-03) (Порядок №5-4/4) встановлено перелік виплат, які відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду, серед яких відсутні витрати, пов’язані з виплатою державної адресної допомоги.

Таким чином, жодним нормативним актом не передбачено обов’язку відповідача відшкодовувати УПФ витрати на виплату державної адресної допомоги.

Крім того, позов не підлягає задоволенню в частині вимоги про зобов’язання підписання акту звірки, оскільки такий спосіб захисту порушеного права не є можливим з огляду на таке.

Відносини стосовно відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України витрат Пенсійного Фонду регулюються Порядком №5-4/4 (z0376-03) .

За змістом п. 5 Порядку №5-4/4 (z0376-03) органи Пенсійного фонду на підставі списку осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання проводять з відділеннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в районах та містах обласного значення звірку витрат за особовими справами потерпілих та складають акт щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, у якому визначають загальну суму витрат, що підлягає відшкодуванню.

Це означає, що Порядок №5-4/4 (z0376-03) передбачає складання акту звірки взаєморозрахунків лише у добровільному порядку, і не врегульовує спірних відносин між УПФ та Фондом у випадку незгоди когось із цих осіб із заявленими до відшкодування сумами.

Тому спір щодо розбіжностей у заявлених сумах відшкодувань між органами Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України належить вирішувати шляхом подання адміністративного позову про стягнення суми невідшкодованих витрат, а не про зобов’язання вчинити певні дії (прийняти до заліку суми відшкодування).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а апеляційний суд помилково скасував це рішення.

За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду

апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої

інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або

змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Маріуполі Донецької області задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року скасувати, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.