21-324а14 Про визнання протиправною бездіяльності Митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету мита та податку на додану вартість - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Алпеко" (далі - Товариство) до Митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності,

3 липня 2012 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету мита та податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 6 411 617 грн 64 коп. та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачені кошти у зазначеній сумі.

На обґрунтування позову Товариство зазначило, що з метою проведення митного оформлення товару, поставленого компаніями "DP TRADING LIMITED", "RIDEMAX SYSTEMS INC", "RANDLUX SALES INC" за відповідними контрактами, позивач подав до Митниці вантажні митні декларації (далі - ВМД), в яких була заявлена митна вартість товару, визначена за першим методом (за ціною договору товару, що імпортується), на загальну суму 27 300 002 грн 79 коп. Однак заявлену позивачем митну вартість Митниця не визнала, усно відмовила у прийнятті ВМД та самостійно визначила митну вартість товару.

У зв'язку з усною відмовою митного органу у митному оформленні товарів за контрактною ціною Товариство заповнило та подало ВМД на підставі визначеної митним органом митної вартості товару за шостим методом, згідно з якими митна вартість з урахуванням коригування у графі 45 ВМД склала 55 913 838 грн 9 коп., у результаті чого були нараховані та сплачені значно більші суми мита й ПДВ (6 411 617 грн 64 коп.). На неодноразові звернення Товариства із заявами про повернення надмірно сплачених сум ПДВ та мита Митниця рішення, прийнятого за результатами розгляду такого звернення, не надала.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 8 липня 2013 року позов задовольнив.

У своєму рішенні суд першої інстанції вказав на неправомірність здійснення Митницею митного оформлення ввезеного Товариством товару за шостим (резервним) методом, у зв'язку з чим останнє надмірно сплатило митні платежі. І оскільки Митниця у встановленому законодавством порядку не відреагувала на подані Товариством 28 травня та 2 липня 2012 року заяви про повернення надмірно сплачених платежів, то суми цих платежів підлягають стягненню на користь позивача із Державного бюджету України.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив із того, що факт усної відмови у митному оформленні за поданими Товариством ВМД із визначеною в них за першим методом митною вартістю Митниця не спростувала, при цьому подані відповідачу документи підтверджували заявлену ним митну вартість.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив, вказавши, що матеріали справи не містять доказів подання Товариством до Митниці ВМД для митного оформлення ввезеного ним товару за митною вартістю, визначеною за першим методом, як і картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, що відповідно до Порядку оформлення й використання картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України (далі - ДМСУ) від 12 грудня 2005 року № 1227 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2005 року за № 1562/11842 (z1562-05) ; чинного на час здійснення митного оформлення), є єдиним доказом прийняття митним органом рішення щодо відмови у прийнятті ВМД.

Таким чином, оскільки митна вартість ввезеного Товариством товару визначена ним за шостим методом самостійно, то у Митниці не було підстав для відмови у митному оформленні за заявленою позивачем митною вартістю, тому висновок суду про неправомірність дій митного органу щодо здійснення митного оформлення помилковий.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення із державного бюджету надмірно сплачених ПДВ та мита, апеляційний суд виходив із відсутності доказів надходження до Митниці заяви Товариства про повернення надмірно сплачених платежів від 28 травня 2012 року, а відповідна заява від 2 липня 2012 року, що надійшла до Митниці 7 липня 2012 року, подана Товариством вже після звернення до суду із цим позовом, тобто до закінчення встановленого законодавством строку для розгляду такої заяви.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 квітня 2014 року рішення апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції про задоволення позову залишив у силі, погодившись із висновками цього суду про неправомірність дій Митниці щодо митного оформлення ввезеного товариством товару із застосуванням шостого методу визначення митної вартості та наявність підстав для стягнення надмірно сплачених внаслідок наведеного платежів з огляду на протиправну бездіяльність Митниці щодо повернення цих платежів у встановленому законом порядку за поданими позивачем заявами.

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив із установлення судом першої інстанції того, що Митниця не прийняла подані Товариством ВМД із зазначенням митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, без належного оформлення такого рішення, та не надала суду доказів того, що митну вартість товарів за резервним методом декларант визначив самостійно.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Митниця, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статей 3, 4, 11, 81, 86, 90, 259, 260, 261, 262, 264, 265 Митного кодексу України 2002 року (чинного на час здійснення митного оформлення; далі - МК) та положень Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом ДМСУ від 20 липня 2007 року № 618 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364 (z1097-07) ; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок повернення), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2014 року та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування заяви Митниця надала рішення Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2011 року (К-40575/10), 8 листопада 2011 року (К/9991/39449/11), 3 грудня 2013 року (К/9991/64968/12), 5 лютого 2013 року (К/9991/76160/11), 21 січня 2014 року (К/9991/80753/12), 19 березня 2014 року (К/800/46496/13), 5 березня 2014 року (К/800/40434/13), 13 травня 2014 року (К/800/46108/13), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом статті 260 МК митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу, яким також встановлюються методи визначення митної вартості зазначених товарів та умови їх застосування.

Згідно зі статтею 262 цього Кодексу митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Статтею 249 МК передбачено, що митні органи самостійно визначають митну вартість на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари лише за відсутності підтверджувальних документів, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості.

Згідно з частиною восьмою статті 264 зазначеного Кодексу декларант має право оскаржити рішення митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів до митного органу вищого рівня та/або до суду.

Аналізуючи зазначені норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, який полягає в тому, що декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Якщо ж митний орган самостійно не приймав рішення про визначення митної вартості товарів і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, немає підстав вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам МК, а відтак і підстав визнавати сплачені суми митних платежів чи їх частину надміру сплаченими немає.

Якщо ж саме митний орган визначив митну вартість товарів, а в подальшому буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів повертається декларанту відповідно до частини шостої статті 264 МК у місячний термін з дня прийняття рішення у порядку, передбаченому законодавством.

Так, саме Порядок повернення визначає процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, у тому числі у випадках, зазначених у статті 264 МК.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 1, пунктів 2, 3, 4 розділу ІІІ Порядку повернення для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу (далі - Відділ) для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом ДМСУ, Державного казначейства України (далі - ДКУ) від 20 липня 2007 року № 611/147 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362 (z1095-07) ; чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок взаємодії), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом ДМСУ.

Разом з тим взаємовідносини митних органів та органів ДКУ в процесі повернення помилкових та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися Порядком взаємодії.

Відповідно до пункту 2 Порядку взаємодії (z1095-07) повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформляється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

Згідно з пунктом 7 Порядку взаємодії (z1095-07) на підставі отриманого Висновку про повернення відповідний орган ДКУ готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

З урахуванням зазначеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що законодавством відповідно до частини шостої статті 264 МК визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, а тому на підставі аналізу наведених вище норм права дійшла такого правового висновку.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи. Цей порядок не передбачає повернення помилково та/або надміру сплачених обов'язкових платежів у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) із здійсненням судового контролю над рішеннями, діями чи бездіяльністю митних органів з питань, пов'язаних з розмитненням і справлянням митних платежів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 15 квітня, 25 листопада 2014 року (справи №№ 21-29а14, 21-338а14 відповідно).

З огляду на викладене висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про неправомірність дій Митниці щодо митного оформлення ввезеного Товариством товару із застосуванням шостого методу визначення митної вартості та наявність підстав для стягнення надмірно сплачених внаслідок наведеного платежів не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIIІ "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) , статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України