К-15373/10-С Про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним - 16.03.2011 Прийняття

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2010, позов задоволено у повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові від 17.10.2008 № 0001610854/0 та № 0001620854/0, від 17.11.2008 № 0001610854/1 та № 0001620854/1, від 28.01.2009 № 0001610854/2 та № 0001620854/2. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП "Аквамарин"3,40 грн. судового збору.

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні податкові повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість та податку на прибуток прийняті на підставі акту перевірки від 06.10.2008 № 2060/23-1/31634863 за період з 01.01.2007 по 30.06.2008, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, абз. 2 п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Податковий орган дійшов висновку щодо неправомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками здійснення господарський операцій з придбання товару у ТОВ "ТД СОЛО"з підстав неможливості підтвердження зустрічною перевіркою фактичного продажу товарно-матеріальних цінностей останнім через відсутність за юридичною адресою, а також з тих підстав, що останнє не звітує перед податковим органом. Через відсутність будь-якої інформації щодо наявності трудових ресурсів, складських приміщень та іншого майна, податковий орган робить висновок про відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності та відсутність можливостей для виконання зобов’язань за угодою з ПП "Аквамарин", а відтак, вважає угоду нікчемною, зазначаючи, що формування позивачем валових витрат та податкового кредиту спрямоване на незаконне заволодіння майном держави.

Податковий орган також виходив з неправомірності віднесення до складу валових витрат витрати з придбання у ФОП ОСОБА_1 послуг на проведення рекламних акцій у повному обсязі.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція, та вважає за правильне погодитися з висновками судів щодо наявності підстав для задоволення позову.

Висновками перевірок та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди –покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов’язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов’язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, те, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Натомість усі доводи податкового органу щодо формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками укладення нікчемного правочину ґрунтуються на нічим не підтверджених припущеннях. Відсутність юридичної особи (продавця) за юридичною адресою, неподання нею податкової звітності тощо само по собі не може свідчити про укладення усіх угод такої особи без мети реального настання правових наслідків, а також про формування покупцем валових витрат та податкового кредиту з метою незаконного заволодіння майном держави.

Суд касаційної інстанції також вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій про відсутність з боку позивача порушень вимог абзацу другого підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким передбачено включення до складу валових витрат, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік, витрат на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, предметом укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_1 договору є рекламні та марчендайзингові послуги, за наслідками придбання яких позивач поніс витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються таким платником податку, які правильно віднесені до складу валових на підставі абз. 1 п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 вказаного Закону як витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2010 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .