Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_7 та Державного реєстратора Старокостянтинівської районної державної адміністрації, про визнання державної реєстрації фізичної особи –підприємця недійсною та зобов’язання скасувати свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи –підприємця,

Старокостянтинівська об’єднана державна податкова інспекція Хмельницької області звернулась з адміністративним позовом до Приватного підприємця ОСОБА_6, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –ОСОБА_7 та Державного реєстратора Старокостянтинівської районної державної адміністрації, про визнання державної реєстрації фізичної особи –підприємця недійсною та зобов’язання скасувати свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи –підприємця.

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 26.11.2007 р. (суддя –М.Є.Муха), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –І.Я. Олендер, судді –О.Б. Заверуха, М.А. Пліш), у позові відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи прийняті у справі судові рішення, виходили з того, що податковим органом не було доведено факту неправомірності проведення державної реєстрації відповідача як фізичної особи.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заперечень на касаційну скаргу позивача від відповідача не надійшло.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що відповідач зареєстрований як фізична особа –підприємець та є платником єдиного податку, що підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвами. Всі дії щодо реєстрації відповідача були здійснені ОСОБА_7 на підставі доручення від 24.05.2007 р., виданого їй відповідачем та посвідченою секретарем виконкому Пашковецької сільської ради. Зазначеною довіреністю ОСОБА_7 було уповноважено бути представником відповідача з питань реєстрації як фізичної особи –підприємця та представляти інтереси відповідача в усіх установах, підприємствах та організаціях.

Згідно наявних у матеріалах справи документів, ОСОБА_7 підписано реєстраційну картку про проведення держаної реєстрації фізично особи –підприємця відповідача.

У своїх поясненнях від 12.09.2007 р., наданих оперуповноваженому податкової міліції Хмельницької МДПІ, відповідач зазначає, що вона погодилась на здійснення її державної реєстрації за винагороду та не мала на меті займатися підприємницькою діяльністю, жодних документів не підписувала власноруч.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що зазначена довіреність, видана відповідачем ОСОБА_7, скасована у законному порядку не була, а отже не має підстав вважати, що відповідач не бажав своєї реєстрації, як фізичної особи –підприємця.

Відповідно до п. 1-2 с . 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" (755-15) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Отже, посилання скаржника на п. 1 ст. 202 ЦК України обґрунтовано не взяті судами до уваги, оскільки підстав вважати держану реєстрацію дією спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків немає.

Слід також зазначити, що позовні вимоги контролюючого органу про зобов’язання визнати недійсною державну реєстрацію відповідача не відповідають вимогам законодавства, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців"державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців проводить державний реєстратор. Останній згідно ст. 1 зазначеного Закону –це посадова особа, яка відповідно до цього Закону від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, а згідно ч. 2-3 ст. 6 Закону він призначається на посаду та звільняється з посади міським головою міста обласного бачення або головою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації, підпорядковується міському голові міста обласного значення або голові районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації.

Відповідно до ст. 110 ЦК України вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію або учасником юридичної особи.

З огляду на зазначені приписи, суди дійшли правильного висновку стосовно того, що ст. 10- 11 Закону України "Про держану податкову службу"не передбачено можливості для податкового органу звертатись до суду із позовом про припинення державної реєстрації.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій при визначенні того, що позовні вимоги Старокостянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області не мають законних підстав та не підлягають задоволенню.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України (2747-15) судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування норм матеріального права не вбачається, а тому касаційну скаргу Старокостянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

1. Касаційну скаргу Старокостянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Господарського суду Хмельницької області від 26.11.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2008 р. у справі №15/645-НА залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Хмельницької області від 26.11.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2008 р. у справі №15/645-НА залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.