Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,

розглянувши за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області (далі –УПСЗН) на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2009 року в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до УПСЗН про стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення,

У серпні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача внаслідок неправомірних дій останнього невиплаченої як потерпілому від аварії на Чорнобильській АЕС щорічної допомоги на оздоровлення за 2003–2005 та 2007 і 2008 роки в сумі 4653,50 гривні згідно зі статтею

48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі – Закон № 796-XII (796-12) ).

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2009 року, позов задоволено частково: стягнуто з УПСЗН на користь позивача щорічну компенсацію на оздоровлення за 2003–2005 роки та 2007 рік у розмірі 3297,90 гривні. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та безпідставність позовних вимог, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове – про відмову в задоволенні позову.

Зазначені судові рішення в частині, що стосується відмови в задоволенні позову, в порядку касаційного провадження не оскаржено.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Статтею 48 Закону № 796-ХІІ передбачено виплату відселеним із зони радіоактивного забруднення у 1986 році громадянам, віднесеним до категорії 2-Б осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 3 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Тобто, нормами спеціального Закону (796-12) визначений розмір щорічної допомоги як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати.

Судами встановлено, що ОСОБА_6, якого евакуйовано із зони радіоактивного забруднення у 1986 році, належить до категорії 2-Б осіб, потерпілих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і має право на одержання встановленої статтею 48 Закону № 796-ХІІ щорічної допомоги на оздоровлення у визначеному цією нормою розмірі 3 мінімальних заробітних плат.

Однак, виплата позивачеві щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідачем здійснювалась у 2003–2005 роках виходячи з розмірів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) (по 15,70 гривні у кожному з цих років), та у 2007 році –виходячи з розмірів, установлених

постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", – 75 гривень.

Розглядаючи справу, суд першої інстанцій дійшов висновку, з яким

погодився суд апеляційної інстанції, що Законом № 796-ХІІ (796-12) Кабінет Міністрів України не уповноважений на свій розсуд змінювати, у тому числі зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, зокрема, допомоги на оздоровлення, встановлені цим Законом (796-12) . Натомість частиною першою статті 67 зазначеного (796-12) () Закону

було встановлено, що конкретні розміри всіх передбачених ним доплат,

Закону

пенсій та компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання заробітної плати.

Оскільки стосовно виплат, передбачених статтею 48 Закону № 796-XII, у 2003–2005 роках ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України будь-яких рішень не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при розв’язанні цього спору в частині вимог за 2003–2005 роки підлягає застосуванню стаття 48 Закону № 796-XII, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати.

Упродовж 2003–2005 років позивач недоотримав щорічну грошову допомогу

на оздоровлення в розмірах, установлених законами про держбюджет на

відповідний рік. Рішення судів попередніх інстанцій щодо стягнення сум за цей період відповідають вимогам закону і судовою колегією залишаються без змін.

Судом першої інстанції розглянуто питання про застосування положень

статей 99 та 100 КАС України і прийнято вмотивоване рішення про відсутність підстав вважати, що строк звернення з адміністративним позовом до суду

ОСОБА_6 пропущено без поважних причин. З огляду на зміст повідомлення відповідача відповідачеві про відсутність порушення його права у 2003–2005 роках (а.с. 5) судова колегія погоджується з таким висновком суду.

Пункт 30 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(далі – Закон № 489-V (489-16) ), яким зупинено

на 2007 рік дію в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону №796-XII, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнано неконституційними.

Відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або

їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Оскільки, як зазначено позивачем у позовній заяві і згідно з наявними у справі матеріалами не спростовано відповідачем, виплату позивачеві допомоги за 2007 рік здійснено відповідачем у грудні цього року, тобто після моменту визнання неконституційними наведених положень Закон № 489-V (489-16) , у цьому випадку Закон № 796-XII (796-12) має вищу юридичну силу і при вирішенні позовних вимог необхідно керуватися вимогами статті 48 вказаного Закону, який передбачає право позивача

на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 3 мінімальних заробітних плат.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні згаданих вище правових норм.

Керуючись статтями 220, 222–224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , судова колегія Вищого адміністративного суду України

Залишити касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області без задоволення, постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2009 року – без змін.

Ця ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів

після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.