Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Костенка М.І.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

Шипуліної Т. М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2009 року

по справі № 2а-131/2008 (22-а-322/08)

за позовом ОСОБА_4

до 1. Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

2. Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі

про визнання дій протиправними, стягнення суми податкового кредиту та штрафу, відшкодування моральної шкоди, -

У березні 2007 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя та Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі про визнання дій протиправними, стягнення суми податкового кредиту та штрафу, відшкодування моральної шкоди.

Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 17.07.2008 року по даній справі позов задоволено частково, дії державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя щодо відмови у реалізації права на податковий кредит було визнано протиправними. Стягнуто на користь позивача суму податкового кредиту у розмірі 576 грн. 06 коп. та суму штрафу за несвоєчасне повернення суми надмірно сплаченого податку у розмірі 576 грн. 06 коп., а всього стягнуто суму у розмірі 1152 грн. 12 коп.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2009 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто на користь позивача суму надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб внаслідок застосування права на податковий кредит у розмірі 576,06 грн. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем 31 січня 2007 року було подано до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя декларацію про доходи, отримані з 01 січня по 31 грудня 2006 року та розрахунок суми податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), що підлягає поверненню платнику податку або сплаті до бюджету, у тому числі у зв'язку з нарахуванням податкового кредиту, де визначено від'ємне значення з податку на доходи фізичної особи, що належить до повернення платнику податку з бюджету у сумі 587,89 грн.

Відповідно до коду рядка 02 Переліку сум витрат, що включаються до складу податкового кредиту згідно із статтею 5 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі – Закон № 889-IV (889-15) ) до складу витрат, що були включені у податковий кредит з податку на доходи фізичної особи, були включені суми коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості вищої форми навчання члена сім'ї першого ступеня споріднення, а саме - суми коштів, сплачених за навчання сина.

За наслідками проведеної перевірки розрахунку суми податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), що підлягає поверненню платнику податку або сплаті до бюджету, у тому числі у зв'язку з нарахуванням податкового кредиту, ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя було визначено від'ємне значення суми податку, що належить поверненню платнику податку з бюджету у сумі 0 грн. у зв’язку з тим, що син позивача у 2006 році мав заробіток.

Колегія суддів погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції стосовно помилковості даного висновку та обґрунтовує це наступним.

Відповідно до пункту 1.16 статті 1 Закону № 889-IV податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 статті 5 Закону № 889-IV платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.

Згідно з підпунктом 5.3.3 пунктом 5.3 статті 5 вказаного Закону платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року, зокрема, суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року.

Такі витрати включаються при навчанні платника податку або іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення - до податкового кредиту одного з таких членів за їх вибором (підпункт "а" підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону № 889-IV).

Відповідно до підпункту 1.20.4 пункту 1.20 статті 1 Закону № 889-IV для цілей цього Закону (889-15) членами сім'ї фізичної особи є її дружина або чоловік, діти як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка (у тому числі усиновлені).

При цьому, вказаний Закон (889-15) не ставить право особи на податковий кредит у залежність від того чи мала ця особа чи член її сім'ї першої ступені споріднення доход чи ні.

Таким чином, відповідно до приписів Закону № 889-IV (889-15) , право на включення у податковий кредит витрат, пов'язаних з навчанням у вищих закладах освіти має право один із членів сім'ї першого ступеня споріднення за їх вибором. Як вбачається з матеріалів справи, дане право й було використано позивачем.

Переглядаючи судові рішення першої та апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, колегія приходить до висновку, що обставини по справі Севастопольським апеляційним адміністративним судом встановлені повно і правильно, порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя відхилити.

Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2009 року по справі № 2а-131/2008 (22-а-322/08) залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.