Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Костенка М.І.

Рибченка А.О.

Шипуліна Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11.06.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2007

у справі № 2а-216/07

за позовом ОСОБА_1

до Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень

ОСОБА_1 звернувся до Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень. про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень № 00001631741/0 від 10.05.2006 на підставі декларації про доходи за 2005 рік та податкові повідомлення за №00001631741/1 від 06.07.2006, №00001631741/2 від 04.08.2006, №00001631742/3 від 10.05.2006.

Постановою Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11.06.2007 позовні вимоги задоволено частково.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2007 постанову Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11.06.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції та постановою суду першої інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11.06.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2007, прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, позивачем подано декларації про доходи за період з 01.01.2005 по 31.12.2005, де зазначено доходи одержані ним не за основним місцем роботи, отримані в порядку спадкування, що складаються з грошових вкладів із нарахованими відсотками та грошовою компенсацією до них в тому числі у вигляді компенсаційних сертифікатів.

На підставі означеної декларації відповідачем у прийняте податкове повідомлення за №00001631741/0 від 10.05.2006 згідно якого сума податкового зобов’язання становить 2612, 55 грн.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення №00001631741/1 від 06.07.2006, №00001631741/2 від 04.08.2006, №00001631742/3 від 10.05.2006.

Постановою Кам’янець - Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11.06.2007 позовні вимоги задоволено частково.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", позов в частині скасування податкових повідомлень щодо сплати податку з доходу від отриманих у спадщину земельного та майнового паю не був задоволений.

Позивачем ще до отримання повідомлень сплачено податок з доходу фізичних осіб в сумі 32, 16 грн. з спадкового майна - грошових вкладів з нарахованими відсотками та грошовою компенсацією до них, тому у відповідності до п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок з фізичних осіб" в цій частині в позовні вимоги задоволено.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судоми першої та апеляційної інстанції, позивачем отримано у спадщину право на земельну частку (пай).

Сертифікат про право на земельну частку (пай) не відноситься до об’єктів комерційної власності майнових прав.

Тим більш, згідно свідоцтву про право на спадщину від 17.06.2005 ОСОБА_1. отримав у спадщину від мати право на земельну частку (пай) розміром 2,86 умовних кадастрових гектарів, яка перебуває у колективній власності селян "Іскра" на підставі сертифіката про право на земельну частку (пай).

При житті померлий спадкодавець державний акт на право власності на земельну частку не отримав, спадкоємець також не отримала державного акту на земельний пай, виділ землі в натурі не проведений.

Позивач не має частки у статутному фонді товариства, не бере участі в будь якій організаційно - правовій формі в управлінні підприємством.

Згідно Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03.12.1999 (1529/99) сертифікати на право на земельну частку (пай) проголошувались правовстановлюючими документами, що засвідчують право володіння, користування та розпорядження земельною часткою (паєм) до виділення земельної частки у натурі і видачі державного акту на право приватної власності.

На цих підставах селянам - власникам земельних паїв було рекомендовано передавати земельні участки (паї) у оренду.

Як вбачається з матеріалів справи позивач продовжує сплачувати податки з плати, яку отримує за оренду цього паю.

Відповідно до ст. 167 Господарського Кодексу України, Закону України "Про податок з доходу фізичних осіб" (889-15) не передбачено, що сертифікат на земельну частку є корпоративним правом .

Корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному фонді господарської організації, з правомочністю цієї особи в управлінні підприємством, отримання певної частки прибутку даної організації.

Відповідно до ст. 13 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб" об’єкт комерційної власності - це цінний папір, корпоративне право, власність на об’єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна власність або право на отримання доходу за нею. Жодного з цих ознак не належить до паю на земельну частку, який не вказаний як об’єкт комерційної власності і тому вимоги податкових органів про сплату податку позивачкою за отриману спадщину у розмірі 13% від вартості оцінки земельного паю є необґрунтованим.

Відповідно до пп. 13.2.1 п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" при отриманні у спадщину об’єкта нерухомого майна членом сім’ї першого ступеня споріднення об’єкт спадщини оподатковується за нульовою ставкою.

Право на земельну ділянку (пай), яке успадкував позивач, є майновим правом, яке не входить до переліку об’єктів оподаткування відповідно до положень ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

При житті померлий спадкодавець державний акт на право власності на земельну частку не отримав, спадкоємець також не отримала державного акту на земельний пай, виділ землі в натурі не проведений, а право на земельну ділянку (пай), яке успадкував позивач, є майновим правом, яке не входить до переліку об’єктів оподаткування відповідно до положень ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Відповідно до пп. 13.2.1 п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" при отриманні у спадщину об’єкта нерухомого майна членом сім’ї першого ступеня споріднення об’єкт спадщини оподатковується за нульовою ставкою.

Об’єктом оподаткування є земельний сертифікат, який по суті є об’єктом комерційної власності поряд з корпоративним правом, колегією суддів не береться до уваги з огляду на те, що таке твердження не відповідає ознакам корпоративного права, визначеного ст. 167 Господарського кодексу України, відповідно до якої корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Підпунктом 4.2.14 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід у вигляді вартості успадкованого майна, у межах, що підлягає оподаткуванню цим податком згідно з нормами статті 13 цього Закону.

Відповідно до підпункту"б" підпункту 13.2.1 пункту 13.2 статті 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" при отриманні спадщини членами сім’ї першого ступеня споріднення, сума коштів, яка не перевищує суму, що дорівнює стократному розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на початок року, в якому така спадщина успадковується членом сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, що не є членом його подружжя, оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 7.2 статті 7 цього Закону.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11.06.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2007 у справі № 2а-216/07 слід задовольнити, судові рішення скасувати в частині донарахування податкового зобов’язання із отриманих в спадок права на земельну ділянку та майновий пай, прийняти нову постанову якою позовні вимоги задовольнити, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11.06.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2007 у справі № 2а-216/07 скасувати в частині, донарахування податкового зобов’язання із отриманих в спадок права на земельну ділянку та майновий пай.

Прийняти нову постанову в цій частині, якою визнати протиправними податкові повідомлення №00001631741/1 від 06.07.2006, №00001631741/2 від 04.08.2006, №00001631742/3 від 10.05.2006.

В інший частині судові рішення залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .