Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_6 до управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни,

У січні 2009 року позивачка звернулась до суду із позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Рівне. Просив зобов’язати відповідача перерахувати йому підвищення до пенсії в розмірі 30 %, як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"за 2006-2008 роки.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2009 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 20 травня 2010 року, позов задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Рівне здійснити перерахунок пенсії позивачці з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та провести відповідні виплати з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, включно, а також з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі управління Пенсійного фонду України в м. Рівне, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Таке підвищення протягом 2006-2008 років не проводилося.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що права позивачки порушені та підлягають поновленню з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) про визнання неконституційним пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено на 2007 рік та Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року (v010p710-08) , згідно з яким втратили чинність зміни, що були внесені до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"пунктом 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) .

Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", яка регулює питання державної соціальної підтримки дітей війни, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом (2195-15) , здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено на 2006 рік.

Законом України (3521-15) "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року вказаний пункт статті 77 виключено та статтю 110 викладено в такій редакції: "Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету".

Кабінет Міністрів України протягом 2006 року будь-яких рішень на виконання вимог статті 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не приймав.

Таким чином, у 2006 році державну соціальну підтримку дітей війни, що передбачена статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджено не було.

Пунктом 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"було зупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-р/2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнані неконституційними з дня ухвалення цього рішення.

Таким чином, з 9 липня 2007 року вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни виступав мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"обчислювався виходячи з визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Частиною третьої статті 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) від 15 березня 2007 року, встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 частини 1 цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Пунктом 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"було викладено в такій редакції:

"Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів".

Положення пункту 41 розділу II вказаного Закону (3551-12) втратили чинність, як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року (v010p710-08) (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни був мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"обчислювався виходячи з визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Положення частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"стосовно застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першої цієї статті, тільки щодо визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом (1058-15) , не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Отже, право на підвищення пенсії, що передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у 2007 році виникло з 9 липня 2007 року, а у 2008 році – з 22 травня 2008 року, тобто з дня визнання неконституційними положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) щодо дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про те, що з 9 липня 2007 року та з 22 травня 2008 року суб’єкт владних повноважень порушив право позивачки як дитини війни на соціальний захист.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на законі. Оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 травня 2010 року –без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.