Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Васильченко Н.В.

Калашнікової О.В.

Леонтович К.Г.

Чалого С. Я.

Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Авдіївської міської ради Донецької області на постанову Авдіївського міського суду Донецької області від 11 серпня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Авдіївської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення, -

Постановою Авдіївського міського суду Донецької області від 11 серпня 2008 року позовні вимоги задоволені частково. Визнані дії Управління праці та соціального захисту населення Авдієвської міської Ради щодо відмови в сплаті недоотриманої допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2004-2005 та за 2007 роки –неправомірними. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Авдієвської міської ради на користь ОСОБА_1 недоотриману допомогу на оздоровлення у 2004 році у розмірі 1158 гривень 30 копійок, у 2005 році –1540 гривень, у 2007 році 1880 гривень, а всього –4578 гривень 30 копійок. Стягнуто з місцевого бюджету Авдієвської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 51 гривні.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2008 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Авдіївської міської ради Донецької області задоволено частково. Постанову Авдіївського міського суду Донецької області від 11 серпня 2008 року змінено. З резолютивної частини постанови виключено 4 абзац щодо стягнення з місцевого бюджету Авдієвської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 51 гривні.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Управління праці та соціального захисту населення Авдіївської міської ради Донецької області подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить їх скасувати та винести нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали адміністративної справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач є інвалідом 2 групи і віднесений до 1 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1.

Суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи дійшли правильного висновку, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, при визначенні розміру щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення відповідач повинен керуватися положеннями ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991.

Однак при цьому не звернули увагу на те, що дію положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 30 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Судами встановлено, що відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги на оздоровлення в березні 2007 року в розмірі 90 грн. 00 коп. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) .

Зупинення дії положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. N 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Згідно із ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (254к/96-ВР) і дає офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Крім того, відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач звернувся до суду з позовом у грудні 2007 року.

Враховуючи положення ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України (2747-15) ), позивачем було порушено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Суди дійшли помилкового висновку щодо задоволення позову в частині позовних вимог за 2003-2005 роки та 2007 рік, оскільки про отримані виплати та про своє порушене право позивач дізнався в день отримання допомоги в розмірі меншому, ніж встановлено законом.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтею 221, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Авдіївської міської ради Донецької області задовольнити.

Постанову Авдіївського міського суду Донецької області від 11 серпня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2008 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.