Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі:

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Стаханові Луганської області (далі – УПФ) на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до УПФ про стягнення невиплаченої державної соціальної допомоги,

У позовній заяві, поданій до суду в січні 2008 року, ОСОБА_1 зазначала, що є пенсіонеркою, знаходиться на обліку в УПФ та отримувала пенсію у зв’язку з втратою годувальника в розмірі 965,83 гривні, призначену відповідно до статті 36 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон № 1058-ІV (1058-15) ).

Із 1 вересня 2007 року відповідачем здійснено перерахунок розміру пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 5 листопада 1911 року № 1788-XI "Про пенсійне забезпечення"(далі –Закон № 1788-XI) із посиланням на ту обставину,

що Законом № 1058-ІV (1058-15) не передбачено призначення пенсій у разі втрати годувальника, смерть якого пов’язана з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням. Діями УПФ зменшено розмір призначеної пенсії до 284,69 гривні.

Посилаючись на наведене, позивач просила дії відповідача визнати неправомірними та зобов’язати УПФ поновити з 1 вересня 2007 року виплату пенсії у зв’язку з втратою годувальника відповідно до статей 37, 38 Закону № 1058-ІV.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2008 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року позов задоволено.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції або направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею

220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції виходив із того, що в цьому випадку застосування УПФ положень Закону № 1788-XI є помилковим, оскільки положення зазначеного Закону застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і вислуги років. Апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно припинив відповідні виплати, здійснивши призначення та перерахунок пенсії на підставі Закону 1788-XI (1788-12) .

Із висновком суду апеляційної інстанції погоджується і суд касаційної інстанції.

Судами встановлено, що позивачеві призначено відповідачем із 6 березня 2006 року пенсія у зв’язку з втратою годувальника (померлого чоловіка) в розмірі 965,83 гривні.

Медично-експертним висновком встановлено причинний зв’язок смерті її чоловіка з професійним захворюванням. Із 18 травня 2006 року позивач отримувала страхові внески від ВВД Фонду ССНВ у м. Стаханов Луганської області. З посиланням на цю обставину відповідачем здійснено перерахунок розміру пенсії, призначеної позивачеві, відповідно до вимог Закону № 1788-XI (1788-12) .

Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1058-ІV пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день

смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, – незалежно від тривалості страхового стажу.

Частиною восьмою статті 36 зазначеного Закону встановлено, що пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі – Закон № 1105-XIV (1105-14) ).

Отже, сфера дії Закону № 1058-ІV (1058-15) поширюється, зокрема, на коло осіб, які були членами сім’ї померлого годувальника.

За змістом пункту 16 Закону № 1105-XIV (1105-14) виплата пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання провадиться потерпілому відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення,

крім випадків, передбачених пунктом 2 статті 8 та статтею 9 цього Закону. В цій нормі йдеться про правовідносини у зв’язку з призначенням пенсії по інвалідності: право на таке пенсійне забезпечення мають тільки потерпілі внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Крім того, відповідно до статті Закону № 1058-ІV (1058-15) особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Позивачка отримувала пенсію у зв’язку з втратою годувальника, матеріали справи не містять інформації щодо звернення позивача з заявою про переведення її на інший вид пенсії.

За таких обставин, оскільки відповідно до положень саме Закону № 1058-ІV (1058-15) вирішується питання щодо призначення та виплати пенсії позивачеві, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем необґрунтовано здійснено перерахунок розміру призначеної ОСОБА_1 пенсії.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо неправильного застосування судами норм матеріального права висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні згаданих вище правових норм.

Керуючись статтями 220, 222–224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Залишити касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в

м. Стаханов Луганської області без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року – без змін.

Ця ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів

після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.