Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження за касаційними скаргами Херсонського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації (далі –Херсонський ЦН) та управління праці та соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області (далі –УПСЗН) на постанову Генічеського районного суду Херсонської області від

13 лютого 2008 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від

20 січня 2009 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до УПСЗН, Херсонського центру по нарахуванню про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих сум,

У позовній заяві, поданій до суду в жовтні 2007 року, ОСОБА_1 зазначала,

що як евакуйована у 1986 році з визначеної як зони відчуження території, забрудненої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (далі – Закон № 796-ХІІ (796-12) ) належить до категорії 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і згідно зі статтею 48 цього Закону має право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 3 мінімальних заробітних плат.

Посилаючись на наведене, а також на те, що розмір зазначеної допомоги упродовж 2004–2007 років визначався посадовими особами УПСЗН виходячи з відповідних постанов Уряду, позивач, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просила стягнути з відповідачів недоплачені їй 4259,30 гривні.

Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 13 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2009 року, позовні вимоги задоволено частково: зобов’язано УПСЗН нарахувати, а Херсонський центр по нарахуванню здійснити виплату позивачеві одноразової грошової допомоги на оздоровлення: за 2006 рік –1050 гривень, за 2007 рік –2235 гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційних скаргах УПСЗН та Херсонський ЦН, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, безпідставність позовних вимог просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове рішення –про відмову в задоволенні позову.

За змістом касаційних скарг в них не наведено заперечень проти судових рішень у частині відмови у задоволенні позовних вимог. Позивачем судові рішення в порядку касаційного провадження не оскаржено.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в касаційних скаргах, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), судова колегія дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 у 1986 році евакуйована із зони відчуження (території, забрудненої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС) і належить до категорії 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 48 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення та продовження правовідносин, що є предметом спору у цій справі) передбачено виплату компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю, громадянам, потерпілим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Зокрема, відповідно до абзацу сьомого частини четвертої статті 48 Закону щорічна допомога на оздоровлення особам, евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, виплачується в розмірі 3 мінімальних заробітних плат.

Виплата позивачеві щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідачем здійснювалась у 2004–2006 роках виходячи з розмірів, установлених постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та від 12 липня 2005 р. № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) (далі –постанова № 562), – 15,70 гривні (2004 рік) та 75 гривень (2005 та 2006 роки). На момент подання позову до суду допомога за 2007 рік позивачу не була виплачена (а.с. 5).

1. Вирішуючи питання щодо вимог у частині стягнення грошової допомоги за 2006 рік, суди помилково не врахували, що пунктом 37 статті

77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік"зупинено дію, зокрема, абзаців другого-сьомого частини четвертої статті 48 Закону № 796-ХІІ у частині виплат компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати. Ця норма Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) не була скасована чи визнана неконституційною в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Отже, дії відповідача, що полягали у виплаті позивачеві щорічної грошової допомоги на оздоровлення у 2006 році виходячи з розміру, встановленого Постановою № 562 (562-2005-п) , слід визнати правомірними.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині –про відмову в задоволенні позову. Рішення суду апеляційної інстанції в зазначеній частині підлягає скасуванню.

2. Розглядаючи справу щодо позовних вимог за 2007 рік, суд першої інстанцій дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що Законом № 796-ХІІ (796-12) Кабінет Міністрів України не уповноважений на свій розсуд змінювати, у тому

числі зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, зокрема, допомоги на оздоровлення, встановлені цим Законом. Натомість частиною першою статті 67 зазначеного Закону було встановлено, що конкретні розміри всіх передбачених ним доплат, пенсій та компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання заробітної плати.

Положення пункту 30 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(далі – Закон № 489-V (489-16) ),

яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону № 796-XII, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнано неконституційними

Відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Щорічну допомогу на оздоровлення позивач в період, коли були пріоритетними норми Закону № 489-V (489-16) , позивачеві не було виплачено.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в подальшому будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми статті 48 Закону № 796-XII, та

Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2007 рік, а не постанови Кабінету Міністрів України, якими було встановлено конкретні розміри допомоги. За таких обставин при вирішенні позовних вимог у цій частині (за 2007 рік) необхідно керуватися вимогами статті 48 вказаного Закону, який передбачає право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Рішення судів у частині задоволення позовних вимог щодо дій відповідачів у 2007 році відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, тому залишаються без змін.

Керуючись статтями 220, 222–224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , судова колегія Вищого адміністративного суду України

Касаційні скарги управління праці та соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області та Херсонського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації задовольнити частково.

Постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 13 лютого 2008 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2009 року в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік скасувати.

У цій частині ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Херсонського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації та управління праці та соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області про стягнення сум невиплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік відмовити.

В іншій частині постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 13 лютого 2008 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2009 року залишити без змінпостанова оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.