Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Харченка В.В.

Черпіцької Л.Т.

Бим М.Є.

Чалого С.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київського району м. Севастополя на постанову Київського районного суду м. Севастополя від 16 січня 2009 року та на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2009 року у справі за позовом Прокурора Київського району м. Сімферополя в інтересах ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київського району м. Севастополя про стягнення одноразової допомоги,-

Постановою Київського районного суду м. Севастополя від 16 січня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу як інваліду війни ІІ групи різницю між фактично отриманою на належною до сплати сумою щорічної до 5 травня разової грошової допомоги за 2007 рік, у розмірі 2888 гривень..

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2009 року, рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Зобов’язано Управління виплатити позивачу, як інваліду війни другої групи, недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2007 рік у розмірі 2920, 48 грн., за 2008 рік у сумі 3448 грн.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління праці та соціального захисту населення Київського району м. Севастополя звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є інвалідом війни 2 групи.

Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що інваліди війни 2 групи мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законами України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) , "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) встановлено виплату цієї допомоги інвалідам ІІ групи у 2006 році 330грн., у 2007–360 грн. і у 2008 році -400 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни. При цьому дія статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законами України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) , "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17)

Однак, суди, задовольняючи позов, не врахували вище зазначених норм матеріального права про зупинення дії норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі. Тобто, суди застосували недіючу норму права.

Посилання суду апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007, та №10-рп/2008 від 22.05.2008 (v010p710-08) якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2007, 2008 роки дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки ці рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2006, 2007 та 2008 роки відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання виплатити одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2007, 2008 роки є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київського району м. Севастополя задовольнити.

Постанову Київського районного суду м. Севастополя від 16 січня 2009 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2009 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.