Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Харченка В.В.

Черпіцької Л.Т.

Бим М.Є.

Чалого С.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Біловодської РДА на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2008 року та на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Біловодської РДА про стягнення недоплаченої грошової допомоги учаснику бойових дій до 5 травня за 1999- 2008 роки,-

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2008 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму щорічної одноразової грошової допомоги учаснику бойових дій за 2008 рік у розмірі 2095 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2009 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Біловодської РДА залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління праці та соціального захисту населення Біловодської РДА звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є ветераном війни - учасником війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 13 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що учасники бойових дій мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивачу було фактично виплачено відповідачем одноразову допомогу, передбачену Законом України № 3551-XII (3551-12) у 1999 році –20 грн., 2000 році –40 грн., 2001 році –40грн., 2002 році –80 грн., 2003 році –90 грн., 2004 році 120 грн., 2005 році –250 грн., у 2006 році –250 грн., у 2007 році – 280 грн., у 2008 році 310 грн.

Посилання судів попередніх інстанції на Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2004 від 01 грудня 2004 року (v020p710-04) та Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007, якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) та Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2007 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки ці рішення були прийняті після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2004 та 2007 роки відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання виплатити одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2004 та 2007 роки є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Біловодської РДА задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2008 року та на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2009 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.