Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого Конюшка К.В.

суддів: Бим М.Є.

Харченка В.В.

Чалого С.Я.

Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.03.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.07.2007 року

у справі № 2-23/275-2007А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс"

до Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

У листопаді 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс"звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 26.10.2006 року №0002472301/0, № 0002482301/0, № 0001501701/0.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.03.2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.07.2007 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція в м. Керчі Автономної Республіки Крим області оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої було складено Акт № 613/23-1/25133423 від 13.10.2006 року (далі –Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення –рішення від 26.10.2006 року № 0001501701/0 про визначення суми податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3447,96 грн., у тому числі 1149,32 грн. основного платежу та 2298,64 грн. штрафних (фінансових санкцій); № 0002472301/0 про визначення суми податкового зобов’язання по податку на прибуток підприємств у розмірі 86870,20 грн., у тому числі 70364,00 грн. основного платежу та 16506,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0002482301/0 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 9640,50 грн., у тому числі 6427,00 грн. основного платежу та 3213,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 –ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон України від 28.12.1994 року (334/94-ВР) № 334/94 –ВР) витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних документів (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів).

Інструкцією про службові відрядження, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 року (z0218-98) встановлено порядок проставлення відміток в посвідченнях, згідно з яким відмітки в посвідченні про відрядження щодо прибуття і вибуття працівника завіряються тією печаткою, якою користується у своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи, на яку наказом (розпорядженням) керівника підприємства покладено обов’язки здійснювати реєстрацію осіб, які вибувають та прибувають з нього.

На думку податкового органу, позивачем було безпідставно віднесено до складу валових витрат підприємства витрати за проживання, проїзні документи та добові витрати по командировочним посвідченням, які завірені печаткою Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот""канцелярія"про прибуття/вибуття на якій відсутній ідентифікаційний код суб’єкта підприємницької діяльності-юридичної особи, не зазначено місце знаходження вказаної компанії.

Проте, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, відсутність ідентифікаційного коду на печатці канцелярії Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот"не позбавляє права позивача на віднесення до складу валових витрат фактично понесених витрат, які підтверджені платіжними документами. Зв'язок відряджень із господарською діяльністю підприємства підтверджується укладеними угодами між позивачем та Акціонерною судноплавною компанією "Укррічфлот", здійснення даних господарських операцій відображено відповідачем в Акті перевірки.

Відповідно до Акта перевірки позивачем використовувались ставки плати за агентування суден, що проходять Керч-Єнікальським каналом транзитом, нижче цін, регулювання яких здійснюється державою, без врахування об’ємів суден. Так, ставка за агентування, які проходять транзитом через Керч-Єнікальський канал, згідно з укладеними товариством договорами з нерезидентами складала 50 доларів США за одну проводку через канал.

Розмір плати та ставки за агентування суден, що проходять Керч-Єнікальським каналом транзитом встановлено наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 року № 214 "Про затвердження Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України" (z0374-96) . Наказом Міністерства транспорту України від 15.12.2000 року № 711 (z0005-01) було внесено зміни до наказу Міністерства транспорту України від 27.06.1996 року № 214 (z0374-96) .

Пункт 2 вказаного наказу викладено в новій редакції: встановити, що рівень цих зборів і плат є граничним, а знижки до них надаються Міністерством транспорту.

Збори і плати за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України, в редакції наказу Міністерства транспорту від 27.06.1996 року № 214 (z0374-96) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції 24.07.1996 року № 374/1399 (z0374-96) (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства транспорту від 07.12.1998 року №487 (z0846-98) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції 30.12.1998 року за № 846/3286 (z0846-98) ), визнати такими, що втратили чинність.

Згідно з пунктом 46 зазначено наказу за агентування суден, що проходять Керч-Єнікальським каналом транзитом, плата справляється у розмірі 50 % ставок табл. 10.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин розмір зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України діяв у редакції наказу Міністерства транспорту України від 15.12.2000 року № 711 (z0005-01) .

Проте, суди попередніх інстанцій на дану обставину уваги не звернули, дійшли помилкового висновку про те, що вказаний наказ на час виникнення спірних відносин діяв у редакції наказу від 27.06.1996 року № 214 (z0374-96) без зазначення, що розмір зборів і плат є граничним, а знижки до них надаються Міністерством транспорту.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Але судами попередніх інстанцій в порушення вказаних норм процесуального права не було встановлено, чи надавались позивачу Міністерством транспорту України знижки на справляння розміру плати за агентування суден, що проходять Керч-Єнікальським каналом транзитом, що є наслідком неповного з’ясування фактичних обставин і неналежної оцінки доказів у справі.

Проте, це має безпосереднє значення для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов‘язків сторін у даному спорі, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню у частині задоволення позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень № 0002472301/0 та № 0002482301/0 від 26.10.2006 року з направленням справи у цій частині на новий судовий розгляд. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.03.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.07.2007 року у частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002472301/0 та № 0002482301/0 від 26.10.2006 року у даній справі скасувати, а матеріали справи в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –2391 КАС України (2747-15) .