Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Миргородської районної санітарно-епідеміологічної станції на постанову Господарського суду Полтавської областi від 25 листопада 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2010 року у справі за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області до Миргородської районної санітарно-епідеміологічної станції про стягнення економічної санкції,

Державна інспекція з контролю за цінами в Полтавській області звернулась з позовом до Миргородської районної санітарно-епідеміологічної станції про стягнення економічної санкції.

Постановою Господарського суду Полтавської областi від 25 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2010 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою на них, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та на правити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що Державною інспекцією з контролю за цінами в Полтавській області проведено перевірку з питань дотримання державної дисципліни цін при формуванні і застосуванні тарифів на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату Миргородської районної санітарно-епідеміологічної станції.

Перевіркою встановлено, що відповідачем незаконно застосовувались тарифи, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року № 1351 (1351-2003-п) , з нарахуванням та стягненням додаткового ПДВ у розмірі 20 %. Крім того, 11 травня 2006 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 662 (662-2006-п) . Проте, з 11 травня 2006 року по 01 червня 2006 року відповідач продовжував застосовувати тарифи, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року № 1351 (1351-2003-п) .

Результати перевірки оформленні актом № 000379 від 01 грудня 2006 року.

На підставі вказаного акту рішенням № 98 від 04 грудня 2006 року у позивача вилучено в дохід Державного бюджету України 15 305 грн 13 коп., з яких 5 101 грн. 71 коп. –необґрунтовано отримана виручка, 10 203 грн. 42 коп. –штраф.

Враховуючи те, що кошти до Державного бюджету перераховані не були, інспекція звернулась з цим позовом до суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо обґрунтованості заявлених вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками судів. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року № 1351 (1351-2003-п) затверджено тарифи на роботи та послуги, що виконуються та надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, які вже включали включали ПДВ.

Відповідно до пункту 4.1. статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість"№ 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.

Актом перевірки № 98 від 04 грудня 2006 року встановлено, що відповідач незаконно застосовував тарифи, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року № 1351 (1351-2003-п) з нарахуванням та стягненням додатково до цих тарифів ПДВ у розмірі 20 %.

Крім того, застосовуючи в період з 11 травня 2006 року по 01 червня 2006 року тарифи на роботи та послуги у розмірах, встановлених постановою № 1351 (1351-2003-п) (в новій редакції), відповідачем були порушені вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 року № 662 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2002 року № 1544 і від 27 серпня 2003 року № 1351" (662-2006-п) , оскільки остання набрала чинності з моменту її прийняття, тобто з 11 травня 2006 року.

Основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території республіки визначає Закон України "Про ціни та ціноутворення" (507-12) .

Статтею 7 Закону передбачено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до статті 8 Закону державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Згідно з ст. 14 Закону вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації разом із штрафом у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості заявлених вимог.

Доводи скаржника щодо незалучення до участі у справі Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області не являються підставою для скасування рішень судів.

Відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України: 1) операцій з коштами державного бюджету; 2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; 3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень,

прийнятті зобов'язань та проведенні платежів; 4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що рішення у справі не порушують права Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Полтавської обласної санітарно-епідеміологічної станції залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Полтавської областi від 25 листопада 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.