К-32861/09-С Про стягнення недоплаченої суми разової щорічної грошової допомоги - 23.02.2011 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2009 року, -

У січні 2008 року ОСОБА_5 звернувся до Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про стягнення щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2003-2007 роки.

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 14 травня 2008 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2009 року було скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням у справі ОСОБА_5 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є інвалідом війни 3-ї групи та учасником бойових дій.

Статтями 12 та 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що учасникам бойових дій щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, та семи –інвалідам війни.

Однак, в Законах про Державний бюджет України на 2003 –2007 роки установлювалися розміри виплат щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону №3551: у 2003 році: учасникам бойових дій –90 грн., інвалідам війни III групи –100 грн., у 2004 році: учасникам бойових дій –120 грн., інвалідам війни ІІІ групи –130 грн.; у 2005 та 2006 роках: учасникам бойових дій –250 грн., інвалідам війни III групи 270 грн.; у 2007 році: учасникам бойових дій –280 грн., інвалідам війни III групи 300 грн.

Зазначені закони України у відповідних частинах в період з 05 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (частина 4 статті 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551), крім відповідних положень Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) , не були визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були чинними законодавчі акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної разової допомоги учасникам бойових дій до 05 травня.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України щодо Державного бюджету України на 2004-2007 роки фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є норми Законів України щодо Державного бюджету України на 2004 - 2007 роки.

Визнання Конституційним Судом України неконституційними положень статті 44 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" не є підставою для задоволення позову у відповідній частині, оскільки щорічна разова грошова допомога позивачам була виплачена у розмірі, встановленому законодавчим актом, чинним на час її виплати. Отже, дії відповідачів у цій частині були правомірними.

Посилання суду першої інстанції на пункт 1 Рішення Конституційного Суду України №6–рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі №1-29/2007 (v0a6p710-07) , яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення пункту 13 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня 2007 року) відповідач діяв відповідно до чинного законодавства.

Таким чином у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) .

Враховуючи вищевикладене, а також те, що постанова суду першої інстанції скасована апеляційним судом, а в справі ухвалено нове рішення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.