Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Костенка М.І.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Красногвардійському районі Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.03.2007

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.07.2007

у справі № 2-22/1085-2007А

за позовом Дочірнього підприємства "Хлібоприймальний пункт Еліта"

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі Автономної Республіки Крим

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.03.2007, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.07.2007, позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Красногвардійському районі №0000412301/2 від 29.09.2006 у частині нарахування податку на додану вартість у сумі 57935 грн. та штрафних санкцій у сумі 28967 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП "Хлібоприймальний пункт "Еліта"1,70 грн. судового збору. В решті позову провадження у справі закрито.

ДПІ в Красногвардійському районі Автономної Республіки Крим подала касаційну скаргу, якою просить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, вважає правомірним позбавлення позивача права на нарахування податкового кредиту за будь-який податковий період з тих підстав, що свідоцтво платника податку на додану вартість постачальника товару визнано недійсним у судовому порядку з моменту його видачі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 148408,50 грн., в тому числі 98939 грн. основного платежу та 49469,50 грн. штрафних санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті перевірки № 481/23-1/32192288, про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.2 п. 7.4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 104773 грн.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач неправомірно сформував податковий кредит у січні, березні та квітні 2005 року на загальну суму 98939,00 грн. на підставі податкових накладних, виданих ТОВ "Велмар", ТОВ "Барт-Сервіс", установчі документи яких та свідоцтво платника податку на додану вартість рішеннями райсудів були визнані недійсними з моменту реєстрації.

Інших правових та фактичних підстав для зменшення позивачеві податкового кредиту податковою інспекцією не встановлено, реальність здійснення господарських операцій податковою інспекцією не заперечується.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією податкової інспекції про відсутність у позивача права на включення до податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних суб’єктами господарювання, які на час її складання були зареєстрованими платниками податку на додану вартість у визначеному законом порядку.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, чинній на час його формування позивачем), яких платник податків зобов’язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Актом перевірки та судом апеляційної інстанції не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Згідно із п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Визнання недійсним свідоцтва платника податку на додану вартість судовим рішенням та анулювання такого свідоцтва податковим органом після здійснення операцій з поставки товарів (робіт, послуг) не може бути єдиною підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих підприємством, зареєстрованим платником податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, та підставою для висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених такому постачальнику.

Платник податку на додану вартість –покупець товару на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов’язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність вказаного суб’єкта господарювання.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Красногвардійському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.03.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.07.2007 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .