Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого –судді Кобилянського М.Г.

суддів: Амєліна С.Є., Cтародуба О.П., Тракало В.В., Юрченка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області про визнання протиправними дій та зобов’язання призначити пенсію державного службовця

за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2008 року, -

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулася в суд із вказаним позовом. Зазначала, що у серпні 2006 року, у зв'язку з досягненням пенсійного віку, їй була призначена пенсія за віком відповідно до ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення". У листопаді цього ж року вона звернулась до відповідача за призначенням їй пенсії державного службовця, оскільки вона пропрацювала на посадах віднесених до державної служби понад 20 років. Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області відмовило їй у призначені пенсії державного службовця з посиланням на те, що на час припинення трудових відносин, посади на яких вона працювала не були включені до переліку посад державної служби. Просила. суд визнати дії відповідача протиправними щодо відмови у призначенні пенсії та зобов'язати його призначити їй пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу"та п.3 постанови КМУ від 03 травня 1996 року №283 (283-94-п) з дня звернення за призначенням пенсії.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2008 року позов задоволено. Визнано дії управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії державного службовця неправомірними. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області призначити ОСОБА_1 пенсію на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу"та п.3 постанови КМУ від 03 травня 1996 року №283 (283-94-п) з 04 серпня 2006 року.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2008 року це судове рішення залишено без змін.

Відповідач просить скасувати ці судові рішення і постановити нове - про відмову у задоволенні позову. Вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень. На його думку, підстави для задоволення позову відсутні, оскільки позивач під час своєї трудової діяльності не мала статусу державного службовця, а отже, не має відповідного стажу державної служби, що дає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу".

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 04 серпня 2006 року ОСОБА_1 призначена пенсія за віком відповідно до ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення". 16 листопада 2006 року позивач повторно звернулась до УПФУ у м. Луцьку Волинської області із заявою про призначення їй пенсії державного службовця. Свою вимогу вона обґрунтувала тим, що понад 20 років працювала на посадах віднесених постановою КМУ від 3 травня 1994 року № 283 "Про порядок обчислення стажу державної служби" (283-94-п) до державної служби. Відмовляючи у задоволенні заяви про призначення пенсії державного службовця, відповідач послався на те, що на день припинення трудових відносин, посади на яких працювала позивач, не були включені до переліку посад державної служби.

Вирішуючи спір, суди виходили з того, що оскільки позивач досягла пенсійного віку і має 21 рік стажу роботи на посадах, віднесених постановою КМУ від 3 травня 1994 року № 283 "Про порядок обчислення стажу державної служби" (283-94-п) до посад державних службовців, то вона має право на одержання пенсії державного службовця.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу"( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Отже, для виникнення права на отримання пенсії державного службовця, необхідно щоб особа прийняла присягу державного службовця, їй повинен бути встановлений ранг державного службовця, умови оплати праці мають відповідати нормам Закону України "Про державну службу" (3723-12) .

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працювала у системі органів лісового господарства і лісозаготівлі з 6 грудня 1977 року по 29 червня 2000 року на посадах, стаж роботи на яких, згідно п. 3 постанови КМУ від 3 травня 1994 року № 283 "Про порядок обчислення стажу державної служби" (283-94-п) , включається до стажу роботи на державній службі.

Позивач не мала статусу державного службовця, не отримувала заробітну плату державного службовця, з якої вираховується розмір пенсії державного службовця, отже, не має відповідного стажу державної служби.

З урахуванням викладеного, суб’єкт владних повноважень, вирішуючи питання про призначення й обчислення позивачу пенсії на підставі Закону України "Про державну службу" (3723-12) , діяв в межах наданої компетенції відповідно до вимог законодавства та не порушив пенсійні права позивача.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області задовольнити.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у позові.

постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.