Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Голубєва Г.К, Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції (далі –Тернопільська ОДПІ)

на постанову господарського суду Тернопільської області від 25.04.2007

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2008

у справі № 14/32-542 (22-а-70/08)

за позовом суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4 (далі –СПД ОСОБА_4)

до Тернопільської ОДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –не з’явились,

відповідача –Перемийбіди Р.Б.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Постановою господарського суду Тернопільської області від 25.04.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2008, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.12.2006 № 0002181704/0/87265 з тих мотивів, що податковим органом не доведено наявності у СПД ОСОБА_4 на день анулювання її реєстрації як платника ПДВ товарних залишків на відповідну суму.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Тернопільська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що факт наявності у позивача спірних товарних залишків було встановлено на підставі даних податкових накладних та руху коштів на розрахунковому рахунку СПД ОСОБА_4

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Тернопільської ОДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що 01.11.2006 було анульовано реєстрацію СПД ОСОБА_4 як платника ПДВ. За наслідками проведення Тернопільською ОДПІ планової документальної виїзної перевірки СПД ОСОБА_4 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) за період з 17.12.2004 по 01.11.2006, оформленої актом від 30.11.2006 № 19298/17-326/НОМЕР_1, було встановлено факт наявності у позивача товарних залишків на момент анулювання названої реєстрації на суму 14991 грн. (у тому числі 2498 грн. ПДВ). Вказані залишки було виявлено з використанням інформації про рух коштів по рахунку позивача та даних податкових накладних станом на 16.10.2006 з подальшим відніманням вартості відчужених позивачем товарів після цієї дати. На підставі висновку про невключення позивачем вказаної суми ПДВ до податкових зобов’язань за наслідками умовного продажу цих товарних залишків контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.12.2006 № 0002181704/0/87265, згідно з яким позивачеві було визначено податкове зобов’язання з ПДВ у сумі 2498 грн. за основним платежем та 249,8 грн. за штрафними санкціями.

Відповідно до абзацу дев’ятнадцятого пункту 9.8 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість"платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.

Отже, об'єктом оподаткування при анулюванні реєстрації є товарні залишки, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах.

В основу рішення про задоволення цього позову судами покладено висновок про відсутність у позивача станом на 01.11.2006 товарних залишків, який ґрунтується на даних щодо залишків товарно-матеріальних цінностей станом на 01.11.2006 та станом на 01.10.2006, наданих позивачем у справі (а.с. 35, 36). При цьому подану Тернопільською ОДПІ світлокопію переліку товарно-матеріальних цінностей позивача станом на 16.10.2006 судами не було взято до уваги з огляду на неможливість ідентифікації особи, яка її склала.

Втім слід зазначити, що наявні у матеріалах справи первинні документи (а саме –податкові накладні, товарно-транспортні накладні) свідчать, що обсяг та сума продажу позивачем товарів у жовтні 2006 року значно перевищували залишки товарів станом на 01.11.2006 та станом на 01.10.2006 згідно з інформацією, наданою СПД ОСОБА_4 Наведена обставина може слугувати або про придбання позивачем товарів протягом жовтня 2006 року з метою їх подальшого продажу, або про наявність залишків товарів, які не були відображені СПД ОСОБА_4 у відповідних переліках станом на 01.10.2006 та станом на 01.11.2006.

Відтак в даному разі для того, щоб дійсно встановити факт наявності (або відсутності) та суму товарних залишків у позивача станом на 01.11.2006, судам слід було порівняти кількість придбаного СПД ОСОБА_4 товару у перевірений період з обсягами продажу, витребувавши у сторін та дослідивши необхідні первинні документи. Лише на підставі встановленого можна було дійти вмотивованого висновку про правомірність (або незаконність) нарахування позивачеві податкових зобов’язань з ПДВ, визнаючи умовний продаж активів.

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій цей принцип дотримано не було, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 названого Кодексу щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

За змістом частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Тернопільської області від 25.04.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2008 у справі № 14/32-542 (22-а-70/08) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.