Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Голубєва Г.К., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Богородчанському районі Івано-Франківської області (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2007

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2008

у справі № А-6/220 (22а-2769/08)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Олпол"(далі –ТОВ "Олпол")

до ДПІ

та Головного управління державного казначейства в Івано-Франківській області (далі –Управління)

про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість .

Судове засідання проведено за участю представників:

ТОВ "Олпол"- не з’явились,

ДПІ –Андрейка В.М.,

Управління –не з’явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про стягнення з Державного бюджету України бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 34 111 грн.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2008, позов задоволено з тих мотивів, що податковим органом не було зменшено задекларовану позивачем суму бюджетного відшкодування за періоди з лютого по червень 2007 року.

У касаційній скарзі та доповненні до неї до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Так, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що під час вирішення цього спору судами не було досліджено будь-які первинні документи, зокрема, податкові накладні, які б підтверджували обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засідання представника ДПІ, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що за період з лютого по червень 2007 року позивачем було задекларовано суму бюджетного відшкодування у розмірі 41483 грн. Вказану суму було лише частково повернуто ТОВ "Олпол", у зв’язку з чим бюджетна заборгованість на момент вирішення цього спору становила 34 111 грн.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В силу вимог підпункту "а"підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість'якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

При цьому за змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Задовольняючи позов, суди виходили лише з факту декларування позивачем оспорюваної суми бюджетного відшкодування, яку не було зменшено контролюючим органом.

При цьому суди жодним чином не дослідили, за якими саме господарськими операціями у позивача виникло від’ємне значення ПДВ у вказаній сумі, не перевірили змісту та характеру цих операцій, їх фактичного виконання, а також наявності у ТОВ "Олпол"первинних документів на підтвердження факту вчинення цих операцій.

Суди також не перевірили заявлені в ході розгляду справи доводи ДПІ щодо фальшивості поданих позивачем документів, на підставі яких було сформовано податковий кредит у вказані податкові періоди, не надали будь-якої правової оцінки наявним тим фактам, що контрагент позивача (суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_2) не підтвердив у своїх поясненнях здійснення операцій з поставки товару на адресу ТОВ "Олпол", а перевірку іншого постачальника ТОВ "Олпол"(суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3) здійснити неможливо у зв’язку з визнанням банкрутом.

Водночас слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. А відтак якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту є безпідставним, а ПДВ не підлягає відшкодуванню з бюджету.

Окрім того, посилання судів на відсутність судових рішень про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених позивачем та названими суб’єктами господарювання, є помилковим, оскільки суд мав право сам у цій справі з урахуванням доводів податкової інспекції про протиправний характер зазначених договорів дійти висновку щодо їх нікчемності чи правомірності і викласти його в мотивувальній частині рішення.

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій цей принцип дотримано не було, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 названого Кодексу щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно ж до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Богородчанському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2008 у справі № А-6/220 (22а-2769/08) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і не підлягає оскарженню.