Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду (далі –УПФ) України в Бабушкінському районі міста Дніпропетровська про визнання рішення незаконним та зобов’язання вчинити дії, за касаційною скаргою УПФ України в Бабушкінському районі міста Дніпропетровська на постанову Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого 2008 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2008 року, -

У листопаді 2007 року ОСОБА_1. звернулася в суд із вказаним позовом, в якому просила визнати незаконним рішення УПФ України в Бабушкінському районі міста Дніпропетровська про відмову в перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання й зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити їй зазначену допомогу відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Постановою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21.02.2008р. визнано незаконною бездіяльність УПФ України в Бабушкінському районі міста Дніпропетровська щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1. довічного грошового утримання передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Зобов’язано відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1. щомісячне довічне грошове утримання, передбачене ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що належить їй за 2007 рік.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2008р. постанову Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21.02.2008р. змінено, визнано незаконною бездіяльність УПФ України в Бабушкінському районі міста Дніпропетровська щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1. пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Зобов’язано відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1. пенсію у відповідності до вимог ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

У касаційній скарзі УПФ України в Бабушкінському районі міста Дніпропетровська посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС) України (2747-15) суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що сторони у судове засідання не з’явились, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, то колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Частинами 1, 2 ст. 220 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1., 1936 року народження, є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"№2195-IV від 18.11.2004р. і має право на державну соціальну підтримку, зокрема, відповідно до ст.6 цього Закону - на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

ОСОБА_1. 24.09.2007р. звернулася до УПФ України в Бабушкінському районі міста Дніпропетровська із заявою про призначення їй як дитині війни у відповідності до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, на що 28.09.2007р. отримала відмову.

Згідно із п.12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Статтею 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007р. (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), зокрема, положення п.12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"щодо зупинення дії ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, крім того, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з ухваленням Конституційним Судом України 09.07.2007р. рішення №6-рп/2007 (v0a6p710-07) , яким визнано неконституційним положення п.12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"щодо зупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"ці правові норми втрачають чинність і не підлягають застосуванню. А тому, УПФ України в Бабушкінському районі міста Дніпропетровська повинне було нараховувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 09.07.2007р. і до 31.12.2007р., оскільки Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) діяв до указаної дати.

Крім того, слід зазначити, що Пенсійний фонд України діє на підставі Положення "Про Пенсійний фонд України" (121/2001) і здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсій приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Отже, обов’язок щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу, передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", покладається на відповідне територіальне управління Пенсійного фонду України за його місцем проживання, яким в даному випадку є УПФ України в Бабушкінському районі міста Дніпропетровська.

Висновок щодо необхідності здійснення виплат дітям війни саме органами Пенсійного фонду України підтверджується, зокрема, положеннями ст. 88 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якою встановлено, що в разі недостатності виділених з Державного бюджету України коштів по бюджетних програмах, пов'язаних з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Отже, не беруться до уваги доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"та положень ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом (1058-15) , оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком.

Розмір прожиткового мінімуму на 2007 рік було затверджено ст. 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком, і має право на підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а не на щомісячне довічне грошове утримання, однак змінюючи постанову суду першої інстанції та визнаючи незаконною бездіяльність відповідача щодо відмови в нарахуванні підвищення пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"та зобов’язуючи здійснити відповідне перерахування й виплату вказаного підвищення, суд апеляційної інстанції не визначив періоду за який необхідно здійснити такий перерахунок.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі міста Дніпропетровська – задовольнити частково.

Постанову Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого 2008 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2008 року – скасувати.

Постановити нове рішення по справі, яким позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі міста Дніпропетровська про визнання рішення незаконним та зобов’язання вчинити дії задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі міста Дніпропетровська щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року. Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі міста Дніпропетровська здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"і провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року з урахуванням здійснених виплат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

постанова оскарженню не підлягає.