Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г., Цуркана М.І., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Криворізької митниці на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2009 року у справі № 2-а-934/08 за позовом відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" до Криворізької митниці, третя особа Нікопольська об’єднана Державна податкова інспекція Дніпропетровської області про визнання протиправними дій, -

У січні 2008 року відкрите акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" з позовом до Криворізької митниці, в якому просило визнати протиправними дії відповідача по відмові у здійсненні митного оформлення товару за ВМД №19483 від 24.01.2008р.; визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №113020000/2008/000138 від 24.01.2008 року.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем ст. 88 Митного кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України № 1104 від 01.10.1997 р. "Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення векселів, що видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України" (1104-97-п) , а посилання в якості відмови в прийнятті митної декларації на ненадання відомостей, передбачених абз.2 п.4 вказаного Порядку (1104-97-п) , є безпідставними, оскільки весь пакет необхідних документів був наданий позивачем у відповідності до вимог постанови

Справа № К-16805/09 Доповідач: Леонтович К.Г.

Кабінету Міністрів України № 80 від 01.02.2006 р. (80-2006-п) Дані про позивача, як платника податку на додану вартість у відповідача є, позивач не здійснював погашення податкових векселів у спосіб, не передбачений ст. 19 цього Порядку (80-2006-п) .

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2008 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2009 року скасоване рішення суду першої інстанції та ухвалене нове судове рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №113020000/2008/000188 від 31.01.2008 р. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду Криворізька митниця звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.01.2008 р. ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" була подана до Криворізької митниці вантажно-митна декларація № 19483 з пакетом документів для митного оформлення вантажу, при цьому сплату ПДВ при ввезенні товару було відстрочено на підставі податкового векселя. Відповідачем було відмовлено у здійсненні митного оформлення з видачею картки відмови №113020000/2008/000138 від 24.01.2008 року.

Підставою відмови були порушення вимог абз.4 ч.2 ст. 88 Митного кодексу України в частині ненадання відомостей, передбачених абз.2 п.4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1997 №1104 (1104-97-п) .

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог послався на ті обставини, що дії митного органу по відмові в здійсненні митного оформлення товару виходять із дій передбачених компетенцією суб’єкта владних повноважень, встановленої чинним законодавством та полягають у оформленні картки відмови, здійснені в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, оскільки ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" заборонялося надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов’язань суб’єктів господарювання за податками, зборами, а податковий вексель в даному випадку є способом відстрочки сплати податкового зобов’язання.

Суд апеляційної інстанції задовольняючи частково позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування картки відмови, послався на ті обставини, що позивачем при митному оформленні товару були подані необхідні документи, передбачені законодавством, а відповідачем не наведені причини відмови, оскільки у картці відмови відсутні посилання на вимогу ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", тому посилання відповідача на вказану норму закону в судовому засіданні судами визнані неналежними.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Згідно обставин справи позивачем подавалася ВМД з пакетом документів для митного оформлення вантажу з відстрочкою сплати ПДВ на підставі податкового векселя. При видачі картки відмови підставою відмови відповідачем було зазначено як ненадання відомостей, передбачених абз.2 п.4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1997р. №1104 (1104-97-п) . Згідно ст.88 МК України декларант виконує всі обов’язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим Кодексом (92-15) , незалежно від того, чи він є власником товарів та зобов’язаний здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом (92-15) . Абзацом 2 пункту 4 Порядку (1104-97-п) випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, передбачено, що податковий вексель може бути видано лише особою, яка є платником податку на додану вартість відповідно до вимог статті 2 Закону, якщо раніше такий платник податку чи пов’язані з ним особи, які є або були платниками податку на додану вартість, не здійснювали погашення податкових векселів у спосіб, не передбачений пунктом 19 цього Порядку (1104-97-п) . Позивач являється платником податку на додану вартість.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків, що дії відповідача та прийнята ним картка відмови прийняті у відповідності з діючим законодавством та у межах наданих повноважень.

Так, відповідно ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" заборонялося надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов’язань. Податковий вексель відповідно до п.1.16 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" являється письмовим безумовним грошовим зобов’язанням сплатити до бюджету відповідну суму коштів, що підтверджується комерційними банками шляхом авалю, який видається платником на відстрочення сплати податку на додану вартість, що справляється при імпорті товарів на митну територію України, тому розрахунок за його допомогою є відстрочкою оплати податкового зобов’язання позивачем як суб’єктом господарювання і відповідно підпадає під дію ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Зазначене протирічить вимогам п.11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", яким передбачено, що платники податку при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю простий вексель на суму податкового зобов'язання (далі - податковий вексель). Суд першої інстанції прийшов до правильних висновків, що застосуванню, підлягає Закон (168/97-ВР) , який прийнятий пізніше.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин щодо застосування вексельної форми розрахунків з податкових зобов’язань були наявні нормативно-правові акти, а саме: Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , які мали однакову юридичну силу, але по різному встановлювали порядок оплати податкового зобов’язання, в тому числі із застосуванням податкового векселя на суму податкового зобов’язання. Отже, для вирішення цього спору необхідно визначитися, який з вказаних законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, за наявності декількох законів, норми які по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

На момент виникнення спірних відносин, необхідно встановити положення яких рівнозначних за юридичною силою законів були діючими: Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) чи Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17)

Судами встановлено, що на момент виникнення спірних відносин положення Закону України ст.63 "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були діючими. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Виходячи з наведеного дії відповідача по відмові у здійсненні митного оформлення товару із застосуванням векселя, тобто відстрочкою оплати податкових зобов’язань, та прийнятті картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України не можна визнати неправомірними, оскільки відповідач на час спірних правовідносин діяв відповідно до встановлених та діючих норм Закону (107-17) .

Згідно наведеного, задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції необґрунтовано послалися на ті обставини, що у картці відмови відсутні посилання на вимогу ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Колегія суддів вважає, що дії відповідача щодо відмови у здійсненні митного оформлення товару та прийняття картки відмови відповідають чинному законодавству, при цьому відповідач діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законом.

Виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, постанова суду першої інстанції законна та обґрунтована, але помилково скасована судом апеляційної інстанції.

За таких обставин доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції спростовують а касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до закону але помилково скасоване судом апеляційної інстанції.

Виходячи з наведеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Криворізької митниці задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2009 року скасувати.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2008 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.