2а-26/07 Про стягнення суми незаконно стягнутих податків - 16.02.2011 Прийняття

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2007 постанову суду першої інстанції скасовано. Визнано неправомірними дії Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця"в особі Відокремленого підрозділу "Локомотивне депо Львів"по стягненню з ОСОБА_1: податку з доходу фізичних осіб в сумі 96,23 грн. та податку на додану вартість в сумі 128,92 грн. при отриманні 11.10.2004 вугілля по паливному талону Б № 001791 від 16.02.2004, сплачених згідно квитанції № 265 від 11.10.2004; податку з доходу фізичних осіб в сумі 42,53 грн. та податку на додану вартість в сумі 135,52 грн. при отриманні 13.10.2005 вугілля по паливному талону Б № 001828 від 12.11.2005, сплачених згідно квитанції № 162 від 13.10.2005. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця"на користь ОСОБА_1 403,20 грн. безпідставно сплачених податків. В решті позову відмовлено. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця"на користь державного бюджету 03,40 грн. судового збору.

Державне територіальне-галузеве об’єднання "Львівська залізниця"подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Державне територіальне-галузеве об’єднання "Львівська залізниця"надіслало клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими судові рішення в частині задоволення позову щодо необхідності стягнення саме з ДТГО "Львівська залізниця"безпідставно сплачених податків, оскільки справа вирішена без повного та всебічного з’ясування обставин, які мають значення для справи, та за відсутності правової оцінки таким обставинам на підставі норм матеріального права, що підлягали застосуванню.

Чинне законодавство України передбачає можливість повернення з бюджету платнику податків коштів, що були сплачені ним помилково або надміру сум його податкових зобов’язань.

Порядок повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджений наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 № 226 (z1000-02) та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.12.2002 за N 1000/7288 (z1000-02) .

Відповідно до п. 1.4 цього Порядку (z1000-02) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) повернення платникам помилково та/або надміру сплачених платежів здійснюється з того бюджету, до якого зараховується у поточному бюджетному році платіж, який підлягає поверненню. Якщо платіж, що повертається, був сплачений до загального фонду державного або місцевих бюджетів, але згідно з бюджетним законодавством не передбачений серед джерел надходжень бюджетів у поточному бюджетному році, то повернення здійснюється за рахунок інших податків (код класифікації доходів бюджету 16030200) або інших надходжень (код класифікації доходів бюджету 24060300) відповідного бюджету.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податок з доходів фізичних осіб та податок на додану вартість був сплачений позивачем при отриманні безкоштовного вугілля згідно з квитанціями Локомотивного депо "Львів"Львівської залізниці. Проте, суди на підставі досліджених доказів не встановили, чи були вказаним підприємством як податковим агентом сплачені суми таких податків до бюджету від імені та за рахунок платника податку –позивача та у якому порядку, на які рахунки перераховані кошти та, у випадку перерахування, яким органом Державного казначейства має бути здійснено повернення коштів.

Щодо строку звернення до суду з даним адміністративним позовом суди повинні врахувати, що такий строк позивачем не пропущений. Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) набрав чинності 01.09.2005, отже, з 01.09.2005 до адміністративних відносин, що виникли та існували до набрання чинності Кодексом (2747-15) , застосовуються положення цього Кодексу (2747-15) .

При цьому законодавством не встановлено, що до спірних адміністративних відносин, що виникли до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , застосовуються строки звернення до суду, встановлені законодавством, чинним до набрання чинності цим Кодексом, або що встановлений цим Кодексом строк звернення до суду має зворотну дію в часі.

Виходячи зі змісту частин 1, 2, 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання позову) адміністративний позов може бути подано в межах строку, встановленого цим Кодексом (річний строк) для захисту прав, свобод та інтересів особи, або законами, якими можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Законами не було встановлено спеціального строку звернення фізичної особи до суду щодо визнання дій неправомірними та стягнення (повернення) коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного/місцевого бюджету, отже, при поданні такого позову необхідно було застосовувати річний строк звернення до адміністративного суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг якого, у даному випадку, розпочався 01.09.2005 –з дня набрання цим Кодексом чинності і закінчився 01.09.2006.

Для з’ясування питання, чи є операції з поставки позивачеві безкоштовного вугілля об’єктом оподаткування податком на додану вартість та чи є отримане позивачем безкоштовне вугілля оподатковуваним доходом який є об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, суди повинні встановити підстави отримання позивачем від Локомотивного депо Львівської залізниці безкоштовного вугілля.

При цьому необхідно врахувати, що п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) під об'єктом оподаткування розуміє операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

Відповідно ж до п. 1.4. ст. 1 цього ж Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Пунктом 4.3. ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"визначені доходи, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

Відповідно до п.п. 4.3.15 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"вартість вугілля та вугільних брикетів, безоплатно наданих в обсягах та за переліком професій, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, платнику податку з числа осіб, що перебувають у трудових відносинах з вугледобувним підприємством, а також непрацюючому пенсіонеру, що має стаж роботи на таких підприємствах не менш ніж 10 років на підземних роботах або не менш ніж 20 років на поверхні, не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

Як вбачається з матеріалами справи (а.с. 26 та а.с. 42), позивач є колишнім працівником Локомотивного депо "Львів"та пенсіонером. Тому, з огляду на наведену норму Закону, суди мають перевірити, чи є позивач особою, яка підпадає під дію зазначеної статті.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця"задовольнити частково.

Постанову Жовківського районного суду Львівської області від 18.04.2007 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2007 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .