Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Костенка М.І.

Ланченко Л.В.

Федорова М.О.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представника

відповідача Охримовича З.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Перемишлянському районі

на постанову Господарського суду Львівської області від 03.04.2007

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2007

у справі № 5/52-28/23А

за позовом Державної податкової інспекції у Перемишлянському районі

до Колективного підприємства "Меркурій"

про стягнення податкового боргу в сумі 15467,32 грн., -

Постановою Господарського суду Львівської області від 03.04.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2007, позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Меркурій"до бюджету податковий борг в сумі 9965,44 грн. та 99,65 грн. судового збору.

ДПІ у Перемишлянському районі подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд, а також просить прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. "б"п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 та п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце касаційного розгляду справи, свого представника в судове засідання не направив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі акту перевірки №43/23/22367942 від 29.07.2005 року податковим органом винесено податкові повідомлення –рішення від 03.08.2005 № 00000762320/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 2445,13 грн., в тому числі 1880,87 грн. основного платежу та 564,26 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та № 0000772320/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 13439,87 грн., в тому числі 5291,99 грн. основного платежу та 8147,88 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

З касаційної скарги вбачається, що податкова інспекція, застосовуючи податковим повідомленням-рішенням № 0000772320/0 від 03.08.2005 штрафні санкції в сумі 8147,88 грн. при визначенні основного платежу з податку на додану вартість в сумі 5291,99 грн., виходила з того, що граничні розміри штрафу, визначені п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, застосовуються щодо недоплати в сумі 16295,76 грн. і можуть перевищувати 50 % фактично донарахованої податковим повідомленням-рішенням суми податкового зобов’язання.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо неправомірності застосування податковою інспекцією штрафних санкцій у визначеному нею порядку, оскільки нарахування штрафних санкцій в розмірі, що перевищує загальний розмір самостійно донарахованої податковою інспекцією суми податкового зобов’язання з основного платежу, суперечить вимогам п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону.

Зі змісту п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону випливає, що:

обов’язок щодо сплати штрафу за цією нормою Закону (2181-14) у платника податків виникає виключно за умови самостійного донараховання контролюючим органом суми податкового зобов'язання за підставами, викладеними у підпункті "б"підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, тобто у разі самостійного донарахування податковим органом податкових зобов’язань, коли дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

розмір штрафу, який платник податків зобов'язаний сплатити (десять відсотків), законодавцем ставиться в залежність від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але такий розмір не може перевищувати п'ятдесяти відсотків суми недоплати сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З огляду на викладене, висновок судів про те, що штраф не може перевищувати 2646 грн., що становить 50 % від самостійно донарахованої контролюючим органом суми податкового зобов’язання (5291,00 грн.), є правильним.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Перемишлянському районі залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 03.04.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2007 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .