Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Костенка М.І.

Ланченко Л.В.

Федорова М.О.

при секретарі Кравченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Луцької об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Волинської області від 07.05.2007

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2007

у справі № 03/46-92А

за позовом Луцької об’єднаної державної податкової інспекції

до 1. Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1;

2. Приватної фірми "Ельф"

про визнання угоди недійсною, -

Постановою Господарського суду Волинської області від 07.05.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2007, у позові відмовлено.

Луцька ОДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову. Визнати недійсним договір б/н від 08.02.2005 про надання транспортних послуг, укладений між позивачем та ПФ "Ельф", на загальну суму 157856,4 грн. та застосувати наслідки, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України: стягнути з позивача та ПФ "Ельф"все одержане ними за зобов’язанням в доход держави –по 157856,4 грн. з кожного.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Між позивачем та ПФ "Ельф"укладено договір на надання транспортних послуг, виконання якого підтверджується товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт, податковими накладними та рахунками-фактурами за лютий-червень 2005 року, квитанціями до прибуткового касового ордера за липень-вересень 2005 року. Перевезення виконувалися згідно із Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні на підставі ліцензії строком дії з 13.02.2005 по 12.02.2010.

Постановою Господарського суду Волинської області від 13.02.2007 свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ та свідоцтво про державну реєстрацію визнано недійсним з моменту реєстрації, припинено підприємницьку діяльність ОСОБА_1. Актом № 110 від 23.02.2007 анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість з 16.02.2005.

Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати вчинення сторонами угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки вважає, що вищевикладені обставині не можуть свідчити про наявність цієї мети.

Необхідними умовами для визнання недійсним договору є його укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання протиправних наслідків.

Підприємницька діяльність припинена та визнано недійсними свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість після укладення та виконання спірного договору.

Судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірного договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме спірного договору.

Порушення платником податків (у даному випадку продавцем) певних правил оподаткування тягне за собою відповідальність, передбачену податковим законодавством, і не може бути виключною підставою для висновку про укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість однієї сторони договору недійсними після укладення та виконання спірного договору, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, дотримання вимог законодавства при створенні підприємства, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.

Сам факт визнання недійсними свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість підприємства не тягне за собою безумовних висновків про недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Вимоги про визнання недійсним правочину (угоди, господарського зобов’язання), яке завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову з огляду на таке.

За змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів із позовами на підставі ч. 1 ст. 208 Господарського процесуального кодексу України про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

За недоведеністю існування такої мети, відсутністю підстав вважати угоду нікчемною, відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за вчинення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Луцької об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Волинської області від 07.05.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2007 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .