К-39009/10-С Про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії - 16.02.2011 Прийняття

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року,

Позивач звернувся в суд з позовною заявою до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2009 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року –у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, в якій зазначав, що приймаючи рішення суди порушили норми матеріального та процесуального права та просить їх скасувати.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах ст. 220 КАС України, дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції з чим повністю погодився суд апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_6, 1978 року народження, громадянин Шрі –Ланки, який звернувся до управління міграційної служби м. Києва з заявою про надання статусу біженця.

19 червня 2006 року відповідачем за наслідком розгляду особової справи позивача, надісланої Управлінням міграційної служби у м. Києві для прийняття остаточного рішення, приймаючи до уваги висновок управління щодо недоцільності надання статусу біженця прийнято рішення № 439 про відмову позивачу в наданні статусу біженця.

В свою чергу позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва яким постановою від 13 березня 2007 року, якою рішення відповідача було визнане протиправним та зобов’язано відповідача провести перевірку наведених позивачем фактів у відповідності з процедурою, передбаченою Законом України "Про біженців" (2557-14) та прийняти правомірне рішення з приводу надання статусу біженця.

За результатами повторного розгляду особової справи позивача 17 березня 2008 року Державним комітетом України у справах національностей та релігій було прийнято рішення № 148-08 про відмову в надані статусу біженця громадянину Шрі-Ланки ОСОБА_6.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про біженців"21 червня 2001 року № 2557-ІІІ, біженець –особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до статті 10 Закону України № 2557-III із змінами та доповненнями, статус біженця не надається особі, яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України (2341-14) до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом 2 статті 1 Закону № 2557, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

Згідно до ст. 12 даного Закону –орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, причиною виїзду з Шрі-Ланки позивач називав побоювання стати жертвою переслідувань з політичних переконань. Проте до приїзду на територію України позивач перебував в Російській Федерації на легальних підставах, але не скористався можливістю звернення до державних органів з заявою про надання статусу біженця.

У вказаній країні позивач не був жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання і належності до певних політичних переконань, а, отже, основною метою виїзду з країни постійного проживання не була спроба уникнення від переслідування.

Відповідно до ст.. 10 Закону України "Про біженців" (2557-14) - статус біженця не надається особі яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Доводи ОСОБА_6 викладені у касаційній скарзі не спростовують висновку суду, тому підстав для скасування або зміни рішення суду апеляційної інстанції не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст..220, 222, 223, 224, 231 КАС України (2747-15) ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року –без змін.