Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді

Смоковича М.І.

Суддів

Весельської Т.Ф.

Горбатюка С.А.

(доповідач)

Мироненка О.В.

Мороз Л.Л.

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_6 до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, третя особа –ОСОБА_7 про визнання недійсним розпорядження та свідоцтва про право власності за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Гагарінського районного суду м. Севастополя від 21 грудня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 03 квітня 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 у Гагарінському районному суді

м. Севастополя пред’явив позов до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, третя особа –ОСОБА_7 про визнання недійсним розпорядження та свідоцтва про право власності.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що у період проходження ним військової служби йому на сім'ю із чотирьох чоловік була надана квартира АДРЕСА_1.

В 1999 році він звернувся із заявою про приватизацію даної квартири, яка на підставі розпорядження органу приватизації № 373/22 від 03 березня 1999 року була приватизована членам його сім'ї та видано свідоцтво про право власності на зазначену квартиру. Він був позбавлений права на приватизацію квартири, оскільки не мав громадянства України.

Вважає рішення органу приватизації таким, що порушує його права на приватизацію квартири.

Просить визнати недійсними вказані розпорядження про приватизацію квартири і свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 у м. Севастополі.

Постановою Гагарінського районного суду м. Севастополя від 21 грудня 2007 року, залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 03 квітня 2008 року, в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, виходив з того, що ОСОБА_6 не міг брати участі у приватизації жилого приміщення у зв’язку з тим, що на момент приватизації він не мав громадянства України, а був громадянином Російської Федерації.

З цією позицією погодився й суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що такий висновок судів є правильним, оскільки він ґрунтується на повно та всебічно встановлених обставинах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду –це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно з положеннями статей 1 –8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) приватизація житла в Україні може здійснюватися тільки громадянами України. Будь-якого винятку з загального правила стосовно приватизації житла громадянам інших держав у вказаному Законі (2482-12) не міститься.

Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що позивачу на сім’ю з 4-х чоловік була надана квартира АДРЕСА_1. В 1999 році ОСОБА_6 звернувся із заявою про приватизацію даної квартири, яка на підставі розпорядження органу приватизації від 03 березня 1999 року № 373/22 була приватизована членам його сім’ї (крім нього) і їм надано свідоцтво про право власності на квартиру. ОСОБА_6 було позбавлено права приватизації жилого приміщення, оскільки він на момент приватизація мав громадянство Російської Федерації.

Відповідні обставини судами встановлені на підставі наданої довідки військової частини 26977, яка підпорядкована Чорноморському Флоту Російської Федерації і яка дислокувалася у м. Севастополі.

У зв’язку з цим суди цілком обґрунтовано визнали оскаржувані рішення відповідача правомірними.

Судові рішення є законними і обґрунтованими. Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Посилання ОСОБА_6 на те, що він народився і постійно проживав у м. Севастополі правового значення не має. Вирішальним є те, що на момент вирішення органом приватизації питання приватизації квартири він перебував на військовій службі у Збройних Силах Російської Федерації, а отже, не мав громадянства України.

Відповідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без зміни, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Гагарінського районного суду м. Севастополя від 21 грудня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 03 квітня 2008 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_6 до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, третя особа –ОСОБА_7 про визнання недійсним розпорядження та свідоцтва про право власності –без зміни.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 235- 242 Кодексу адміністративного судочинства України.