Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Харківський завод транспортного устаткування"

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2008 року

у справі № 2-а-830/07

за позовом Державного підприємства "Харківський завод транспортного устаткування"

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про скасування рішень, -

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2007 року позов Державного підприємства "Харківський завод транспортного устаткування"(далі – позивач) до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі –відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 402/15-206 від 30 листопада 2006 року, № 12/15-206 від 12 січня 2007 року та № 402/15-206/1 від 01 лютого 2007 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП "Харківський завод транспортного устаткування"судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2008 року апеляційну скаргу ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова задоволено. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2007 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2008 року та залишення в силі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2007 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції –без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності слати узгодженого податкового зобов’язання по земельному податку ДП "Харківський завод транспортного устаткування"за грудень 2004 року –січень 2005 року, за результатами якої складено акт № 1133/15-206/14309764 від 21 листопада 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 402/15-206 від 30 листопада 2006 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 99 071,78 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача задоволено частково, податкове повідомлення-рішення № 402/15-206 від 30 листопада 2006 року

скасовано в частині 9 748,23 грн. застосованого штрафу та прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 402/15-206/1 від 01 лютого 2007 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 89 323,55 грн.

Крім того, відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності слати узгодженого податкового зобов’язання по земельному податку ДП "Харківський завод транспортного устаткування"за червень 2005 року, за результатами якої складено акт № 1617/15-206/14309764 від 28 грудня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 12/15-206 від 12 січня 2007 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 7 699,80 грн.

Перевірками встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III (2181-14) ) у зв’язку з несвоєчасною сплатою узгодженої суми податкового зобов’язання по земельному податку.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач, зараховуючи платежі позивача щодо погашення поточних зобов’язань в рахунок погашення податкового боргу, діяв у відповідності до положень пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181-III. В свою чергу, позивач, сплачуючи поточні платежі попередньо погашенню податкового боргу, діяв в супереч вимогам зазначеної норми, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції неправомірним у зв’язку з наступним.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України

Згідно з підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону № 2181-III узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Разом з тим, Законом № 2181-III (2181-14) , який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок ведення державними податковими інспекціями оперативно-бухгалтерського обліку податків і неподаткових платежів, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 12 травня 1994 року № 37 (z0114-94) (чинної на час виникнення спірних правовідносин; далі –Інструкція) облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи.

Згідно з пунктом 5.3 Інструкції (z0114-94) при обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту "Призначення платежу" на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляються дата та підпис відповідальної особи.

В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-XII "Про плату за землю"(в редакції, чинній до 31 березня 2005 року; далі – Закон № 2535-XII (2535-12) ) земельний податок сплачується рівними частками власниками земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачами - виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками - щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця.

Пунктом 18 статті 80 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" та пунктом 8 статті 73 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік"дію частини 1 статті 17 Закону № 2535-XII було зупинено щодо строків сплати земельного податку платниками (крім громадян та виробників сільськогосподарської та рибної продукції) на відповідні роки.

Частиною 3 статті 75 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" та частиною 3 статті 68 Закону України "Про державний бюджет на 2005 рік" визначено, що земельний податок сплачуються платниками (крім громадян та виробників сільськогосподарської і рибної продукції) за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Законом України від 25 березня 2005 року № 2505-IV (2505-15) "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" , що набрав чинності 31 березня 2005 року, частина 1 статті 17 Закону № 2535-XII була викладена в новій редакції, згідно якої податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Як встановлено судом першої інстанції, платіжними дорученнями за 2005 рік позивачем сплачувалися поточні зобов’язання у відповідності до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, проте податковим органом сплачені ДП "Харківський завод транспортного устаткування" кошти самостійно зараховувались на погашення податкового боргу по земельному податку минулих періодів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що податковий орган не має права самостійно змінювати призначення платежу, визначене платником податків в платіжних дорученнях, зокрема, з метою погашення податкового боргу змінювати період, за який сплачується податкове зобов’язання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державного підприємства "Харківський завод транспортного устаткування"задовольнити.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2008 року, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2007 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

У повному обсязі ухвалу складено 18 лютого 2011 року.