К-7861/09-С Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - 14.02.2011 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківтурбоінжинірінг" (надалі –позивач, ТОВ "Харківтурбоінжинірінг") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Харківської області від 22.05.2008 р. (суддя –Яризько В.О.) позовні вимоги задоволено: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0000531700/0 від 08.06.2006 р., № 0001182310/0 від 08.06.2006 р., № 0001172310/0 від 08.06.2006 р., №0001162310/0 від 08.06.2006р., рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0001202310/0 від 08.06.2006 р.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий –Філатов Ю.М., судді –Водолажська Н.С., Гуцал М.І.) скасовано рішення суду першої інстанції. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківтурбоінжинірінг"відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, ТОВ "Харківтурбоінжинірінг", ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулися до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, в яких просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції з підстав неправильно застосування ним Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) . Крім того, ТОВ "Харківтурбоінжинірінг"у своїй касаційній скарзі просить прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, а ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - просять направити справу на новий розгляд.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційні скарги ТОВ "Харківтурбоінжинірінг", ОСОБА_8 та ОСОБА_9, за змістом яких проти вимог останніх заперечує з мотивів їх необґрунтованості та просить вказані касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2008 р. - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2005 р., за результатами якої 25.05.2006 р. складено акт № 1288/23-362/32132653 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення:

підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5, пункту 5.9 статті 5, підпункту 7.4.2, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; пункту 45 статті 80 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік"та пункту 1 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток за 2005 рік на суму 72 300,00 грн. у тому числі за 1 квартал 2005 року 14 900,00 грн., за 6 місяців 2005 року –31 200,00 грн., за 9 місяців 2005 року –45 100,00 грн., за 12 місяців 2005 року 72 300,00 грн.;

порушення підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого зменшено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за 2005 рік на суму 5 482,00 грн.;

порушення підпунктів 5.3.3, 5.3.4 Порядку заповнення та подачі податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 166 (z0250-97) , зареєстрованого Міністерством юстиції України 09.07.1997 р. зад №250/2054;

порушення пункту 4 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (z0233-97) "Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037 (z0233-97) ;

порушення підпункту 1.4 пункту 1 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59 (z0218-98) , зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 31.03.1998 р. за №218/2658 (z0218-98) , а саме в частині відсутності документального підтвердження витрат по службових відрядженнях на суму 1 363,71 грн.;

статті 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету за 2005 рік на суму 221 грн.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0001162310/0 від 08.06.2006 р., яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 95 880,00 грн., в т.ч. 72 300,00 грн. –основного платежу та 23 580,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;

№ 0001172310/0 від 08.06.2006 р., яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 4 812,00 грн., в т.ч. 3 208,00 грн. - основного платежу та 1604,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;

№ 0001182310/0 від 08.06.2006 р. про виявлення завищення бюджетного відшкодування за березень 2005 р., квітень 2005 р., серпень 2005 р., жовтень 2005 р., листопад 2005 р. у сумі 5 109,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2 554,50 грн.;

№ 0000531700/0 від 08.06.2006 р., яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 663,00 грн., в т.ч. 221,00 грн. - основного платежу та 442,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

рішення № 0001202310/0 від 08.06.2006 р., яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції на підставі Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки"у сумі 1 363,71 грн.

Як вбачається зі змісту акта, 19.01.2004 р. між позивачем та Інститутом проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного НАН України було укладено договір № 102 оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі останнього.

На думку відповідача згаданий договір є нікчемним, оскільки позивач під час перевірки не надав, ні доказів ухилення однією із сторін договору оренди від обов’язку щодо його нотаріального посвідчення, ні рішення суду про визнання його дійсним, ні доказів підтверджуючих факт державної реєстрації даного договору. У зв’язку з чим, податковий орган дійшов висновку, що товариство в порушення приписів пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"зайво віднесло до складу валових витрат 59 781,88 грн. та в порушення приписів підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", неправомірно віднесло до складу податкового кредиту суму орендної плати.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками податкового органу зазначивши, що наявними матеріалами справи підтверджено фактичне користування приміщеннями в межах укладеного договору оренди більше одного року без його нотаріального посвідчення, що свідчить про нікчемність даного договору, а відтак - і про порушення позивачем приписів пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до зайвого віднесення останнім до складу валових витрат 59 781,88 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими висновками апеляційного суду та відповідача, з огляду на наступне.

Зі змісту пункту 5.1 договору № 102 оренди нерухомого майна вбачається, що його було укладено строком з 19.01.2004 р. по 30.12.2004 р.

Постановою Бюро Президії НАН України від 11.03.2004 р. № 70 було затверджено дозвіл на передачу нерухомого майна за згаданим договором, яке 19.01.2004 р. було передано позивачу на підставі акта прийому –передачі приміщення.

В подальшому, 01.09.2004 р. сторонами була підписана додаткова угода № 1 до договору № 102 оренди нерухомого майна, якою було збільшено площу орендованих приміщень позивачем до 520,3 кв.м, терміном дії з 01.09.2004 р. по 31.12.2004 р. Цього ж дня на підставі акта прийому-передачі позивачу було передано орендовані приміщення.

Відповідно до додаткової угоди № 2 до договору № 102 оренди нерухомого майна від 31.12.2004 р. було припинено дію договору оренди із одночасним поверненням орендованих приміщень Інституту проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного НАН України, про що було складено акт прийому-передачі нерухомого майна.

Між позивачем та Інститутом проблем машинобудування ім. А.М.Підгорного НАН України 03.01.2005 р. було повторно укладено договір оренди № 102 на площу 435,8 кв.м. строком дії з 03.01.2005 р. по 31.12.2005 р.

На підставі акта прийому-передачі від 03.01.2005 р. орендоване майно було передано позивачу, а 31.12.2005 р. воно було повернено Інституту проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного НАН України, що також підтверджується відповідним актом прийому-передачі.

Згідно з частиною другої статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом першої інстанції було встановлено, що договори оренди між позивачем та Інститутом проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного НАН України укладалися строком дії менше року, у зв’язку з чим не потребували нотаріального посвідчення.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлені під час судового розгляду обставини справи спростовують висновки акта перевірки в частині нікчемності укладених між позивачем та Інститутом проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного НАН України договорів оренди нежитлових приміщень.

А відтак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що наявними матеріалами справи спростовано, виявлені перевіркою порушення позивачем приписів пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"та підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Також, перевіркою було встановлено, що у період з 01.09.2003 р. по 31.12.2005 р. на підставі договору № 03-09/2003 від 03.09.2003р. та додаткових угод до нього позивач отримав в оренду основні засоби (офісні меблі) у Суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_10 загальною вартістю 71 000,00 грн.

Відповідно до змісту актів виконаних робіт, виданих СПД ФО ОСОБА_10, загальна вартість послуг з оренди офісних меблів склала 234 000,00 грн. (орендна плата за 1 квартал 2005 року склала 58 500,00 грн., за 2 квартал 2005 року –58 500,00 грн., за 3 квартал 2005 року – 58 500,00 грн., за 4 квартал 2005 року складає 58 500,00 грн.).

Вартість отриманих послуг була включена до складу валових витрат та відображена у податковій декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2005 р., 6 місяців 2005 р., 9 місяців 2005 р., 12 місяців 2005 р.

Також перевіркою було встановлено, що собівартість отриманих в оренду основних фондів 2 групи від СПД ФО ОСОБА_10 згідно договору оренди від 03.09.2003 р. №03-0982003 та додаткових угод до нього дорівнювала 1 500,00 грн., яка була розрахована з урахуванням умов надання підприємством в оренду основних фондів 2 групи (автомобіль "Lexus GS 300") пов’язаній особі. У зв’язку з чим, відповідач дійшов висновку, що вартість оренди офісних меблів, яка відносилась до складу валових витрат була більша за собівартість у 13 разів, що призвело до порушення позивачем приписів підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"в частині завищення валових витрат за 2005 рік на загальну суму 216 000,00 грн., а саме : за І квартал на 54 000,0 грн., за II квартал на 54 000,0 грн., за III квартал 54 000,00 грн., та за IV квартал 54 000,0 грн.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Отже, за загальним правилом встановленим Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (із змінами та доповненнями), якщо не доведено протилежне звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Якщо податковий орган не згодний із ціною договору, то він зобовязаний довести, що ціна, вказана в договорі, не відповідає рівню звичайних цін. При цьому податковий орган повинен діяти в порядку, встановленому законом.

Крім того, статтею 13 Указу Президента України "Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності"від 23.07.1998 р. № 817/98 (817/98) (зі змінами та доповненнями) встановлено, що звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для їх застосування у податкових або митних цілях встановлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов’язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"зазначено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов’язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. Співставними визнаються умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності –однорідних) товарів (робіт, послуг), якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки пов’язані із сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що однією з співставних умов договорів оренди є його предмет, а відтак неможливо порівнювати лише послугу –надання в оренду, без врахування його предмета.

У зв’язку з чим, визначення орендної плати за користування меблями лише на рівні собівартості надання послуг з оренди автомобіля "Lexus GS 300"не відповідає вимогам пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції вважає неправомірним донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Що стосується завищення сум компенсації на відрядження працівникам позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Перевіркою встановлено, що працівників позивача було направлено у відрядження в Турцію у місто Стамбул на період з 01.10.2005 р. по 06.10.2005 р., що підтверджується посвідченням на відрядження та авансовими звітами кожного з робітників:

авансовий звіт № 98 від 07.10.2005 р., складений ОСОБА_9 на загальну суму витрат 4 167,46 грн.;

авансовий звіт № 99 від 07.10.2005 р., складний ОСОБА_8 на загальну суму витрат 4 329,31 грн.;

авансовий звіт № 100 від 07.10.2005 р., складний ОСОБА_11 на загальну суму витрат 4 167,46 грн.

Відповідач встановив, що позивачем не було документально підтверджено компенсовані працівникам витрати на відрядження до м. Стамбул на загальну суму 1 060,50 грн. (ОСОБА_9 –353,50 грн., ОСОБА_11 –353,50 грн., ОСОБА_8 –353,50 грн.).

Крім того, перевіркою встановлено, що у листопаді 2005 р. ТОВ "Харківтурбоінжинірінг"було направлено ОСОБА_12 у відрядження до Таджикистану у м. Хунджан на період з 06.11.2005 р. по 16.11.2005 р., про що було складено авансовий звіт від 18.11.2005 р. № 112 "Про витрачені кошти"на загальну суму 5 951,45 грн. Згідно первинних документів грошові витрати ОСОБА_12 на відрядження до Таджикистану склали 5 648,24 грн., 303,21 грн. (5951,45 - 5648,24 = 303,21 грн.) залишились документально не підтвердженими.

У зв’язку з чим, податковий орган дійшов висновку, що позивач в порушення приписів пункту 1.4 пункту 1 Інструкції "Про службові відрядження в межах України та за кордон", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59 (z0218-98) , зареєстрованої у Міністерстві юстиції України від 31.03.1998 р. за № 218/2658 (z0218-98) , компенсував документально не підтверджені витрати на відрядження на загальну суму 1 363,71 грн.

Позивач у своїх поясненнях зазначив, що надані працівниками підприємства звіти про витрачені кошти на відрядження були затверджені підприємством в менших сумах, та сума витрат на загальну суму 1 363,71 грн. не відшкодовувалась підприємством.

Відповідно до пункту 1.4 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. № 59 (z0218-98) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 р. N 218/2658 (z0218-98) , за час перебування у відрядженні працівникові відшкодовуються витрати:

а) на проїзд (включаючи попереднє замовлення квитків, користування постільними речами в поїздах, оплату аеропортних зборів, перевезення багажу) як до місця відрядження й назад так і за місцем відрядження;

б) на оплату рахунків за проживання в готелях (мотелях) або наймання інших житлових приміщень, а також уключених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, білизни, взуття), за користування холодильником, телевізором (крім каналів, за які встановлено окрему плату), кондиціонером;

в) на оплату телефонних рахунків;

г) на оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), на комісійні (в разі обміну валютних коштів), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування в місці відрядження, включаючи будь-які збори та податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Витрати у зв'язку із поверненням відрядженим працівником квитка на потяг, літак або інший транспортний засіб можуть бути відшкодовані з дозволу керівника підприємства лише з поважних причин (рішення про відміну відрядження, відкликання з відрядження тощо) при наявності документа, що підтверджує витрати.

Пунктом 6 Порядку складання Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19 вересня 2003 р. № 440 (z0915-03) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2003 р. за № 915/8236 (z0915-03) визначено, що звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, складається фізичними особами, що отримали такі кошти на підприємствах всіх організаційно-правових форм або у фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності.

Фізична особа, що отримала такі кошти, заповнює всі графи Звіту, крім: "Звіт перевірено", "Залишок внесений (перевитрата видана) у сумі за касовим ордером", бухгалтерських проводок, розрахунку штрафу та суми утриманого податку за несвоєчасно повернуті витрачені кошти на відрядження або під звіт, які заповнюються особою, що надала такі кошти; доцільності проведених витрат та "Звіт затверджено", які підписуються керівником (податковим агентом).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що працівнику підприємства відшкодовуються тільки ті суми, щодо яких керівник підприємства підтвердив доцільність та обґрунтованість здійснених працівником витрат та затвердив Звіт. При цьому відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 (z0892-99) , у бухгалтерському обліку відображаються зобов’язання перед підзвітною особою, визнане підприємством, за кредитом субрахунку 372 "Розрахунки з підзвітними особами".

Зі змісту зворотної сторони авансового звіту № 98 від 07.10.2005 р. вбачається, що витрати працівника ОСОБА_9 склали 4 167,46 грн. Проте, даний авансовий звіт, затверджений позивачем лише на суму 3 780,89 грн. У кореспонденції рахунків 84/372 також зазначена сума 3 780,89 грн.

Зі змісту картки рахунку 372 за жовтень 2005 р. вбачається, що за авансовим звітом №98 від 07.10.2005 р. було проведено суму у розмірі 3 780,89 грн. Кредиторська заборгованість також відображена на суму 3 780,89 грн.

Відповідно до картки рахунку "Валові витрати"за 2005 р. до складу валових витрат ТОВ "Харківтурбоінжинірінг"у жовтні 2005 р. віднесено суму 3 780,89 грн.

У зв’язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Харківтурбоінжинірінг"обґрунтовано не віднесло суму у розмірі 386,57грн. (4167,46-3780,89), як різницю між сумою, зазначеною працівником та сумою, затвердженою керівництвом підприємства, до складу валових витрат та до зобов’язань перед працівником, щодо виплат витрат на відрядження.

Крім того, в матеріалах справи наявний авансовий звіт № 99 від 07.10.2005 р. ОСОБА_8 На зворотній стороні цього звіту наведено дані про сплату витрат у розмірі 4329,31 грн.

Авансовий звіт № 99 від 07.10.2005 р., затверджений підприємством позивача лише на суму 3934,96 грн., яка і відображена в кореспонденції рахунків 84/372. Кредиторська заборгованість відображена також на суму 3780,89грн.

Відповідно до картки рахунку "Валові витрати"за 2005р. до складу валових витрат ТОВ "Харківтурбоінжинірінг"у жовтні 2005 р. було віднесено суму 3934,96 грн.

У зв’язку з чим, судом першої інстанції було підтверджено обґрунтованість дій позивача щодо не віднесення суми 394,35грн. (4 329,31 грн. - 3 934,96 грн.), як різниці між сумою, зазначеною працівником та сумою, затвердженою керівництвом підприємства, до складу валових витрат та до зобов’язань перед працівником, щодо виплат витрат на відрядження.

Також, у матеріалах справи наявний авансовий звіт № 100 від 07.10.2005 р., складений ОСОБА_11 На зворотній стороні цього звіту наведено дані про сплату витрат у розмірі 4167,46 грн.

Авансовий звіт № 100 від 07.10.2005 р., затверджений підприємством позивача лише на суму 3780,89 грн., яка і відображена в кореспонденції рахунків 84/372.

Відповідно до змісту картки рахунку 372 за жовтень 2005 р. за авансовим звітом №100 від 07.10.2005 р. було проведено суму 3780,89 грн. Кредиторська заборгованість відображена також на суму 3780,89 грн. До складу валових витрат ТОВ "Харківтурбоінжинірінг"у жовтні 2005 р. віднесло суму 3780,89 грн.

Таким чином, ТОВ "Харківтурбоінжинірінг"обґрунтовано не віднесло суму у розмірі 386,57грн. (4 167,46 грн. –3 780,89 грн.), тобто різницю між сумою зазначеною працівником та сумою затвердженою керівництвом підприємства, до складу валових витрат та до зобов’язань перед працівником щодо виплат витрат на відрядження.

Авансовий звіт № 112 від 18.11.05р., складений від імені працівника позивача ОСОБА_12 на суму 5 951,45 грн., був затверджений позивачем лише на суму 5 648,24 грн., яка і була відображена у кореспонденції рахунків 84/372.

Зі змісту картки рахунку 372 за листопад 2005 р. вбачається, що позивачем за авансовим звітом №112 від 18.11.2005 р. проведено суму 5 648,24 грн.

Відповідно до картки рахунку "Валові витрати"за 2005 р. до складу валових витрат ТОВ "Харківтурбоінжинірінг"у листопаді 2005 р. віднесло суму 5 648,24 грн. Що підтвердило обґрунтованість не включення позивачем суми у розмірі 303,21 грн. (5951,45-5648,24), як різниці між сумою, зазначеною працівником та сумою затвердженою керівництвом підприємства, до складу валових витрат та до зобов’язань перед працівником, щодо виплат витрат на відрядження.

Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що твердження відповідача про зайво компенсовані витрати на відрядження ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які на його думку склали 1 363,71 грн. не знайшли свого документального підтвердження. А відтак, підстав для донарахування позивачу податку на прибуток підприємства, податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних санкції не було.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом зроблено помилковий висновок про необґрунтованість позовних вимог, в той час як суд першої інстанції правомірно їх задовольнив.

За правилами частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківтурбоінжинірінг"у справі № 22-а-5047/09 (номер справи у суді першої інстанції - АС-42/655-06) задовольнити.

2. Касаційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у справі № 22-а-5047/09 (номер справи у суді першої інстанції - АС-42/655-06) задовольнити частково.

3. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2008 р. у справі № 22-а-5047/09 (номер справи у суді першої інстанції - АС-42/655-06) скасувати, а постанову Господарського суду Харківської області від 22.05.2008 р. - залишити в силі.

Судді	Бившева Л.І.
	Ланченко Л.В.
	Пилипчук Н.Г.
	Федоров М.О.

за участю представників
позивача:	Ніколаєвського Д.С.,