Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

та Державної податкової адміністрації України

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 р.

у справі №13/272 (22-а-2736/09)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Ворлд Грейн Юкрейн"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

та Державної податкової адміністрації України

про скасування рішення та податкового-повідомлення рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Ворлд Грейн Юкрейн"(надалі –позивач, ТОВ "Нью Ворлд Грейн Юкрейн") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, Державної податкової адміністрації України (надалі –відповідачі, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, ДПА України) про скасування рішення та податкового-повідомлення рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий –Степанюк А.Г., судді –Пилипенко О.Є., Добрянська Я.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 р. (колегія суддів у складі: головуючий –Шостак О.О., судді –Костюк Л.О., Романчук О.М.) скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано нечинним та скасовано рішення Державної податкової адміністрації №7481/6/25-0115 від 07.07.2006 р., а також визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва №1286/23-10/3 від 20.07.2006 р.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідачі звернулися до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, в яких просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції з підстав неправильно застосування ним приписів підпунктів 5.5.1, 5.5.2, 5.5.5 пункту 5.5 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надав письмові заперечення на касаційні скарги відповідачів, за змістом яких проти вимог останніх заперечує з мотивів їх необґрунтованості та просить, вказані касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено комплексну планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.01.2004 р. по 01.07.2005 р., за результатами якої 19.12.2005 р. складено акт № 666/23-10/30577181 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпунктів 5.5.1, 5.5.5 пункту 5.5 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток на суму 1 113 512, 50 грн.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №1286/23-10/0 від 29.12.2005 р., яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 2 003 673,75 грн., з якої 1 113 512,50 грн. –основного платежу та 890 161,25 грн. –штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження згаданого податкового повідомлення-рішення, Державною податковою адміністрацією України було прийнято рішення № 7481/6/25-0115 від 07.07.2006 р., на підставі якого ДПІ у Шевченківському районі м. Києва винесено нове податкове повідомлення-рішення № 1286/23-10/3 від 20.07.2006 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 1 776 630,00 грн., в т.ч. 987 377,50 грн. - основного платежу та 789 253,25 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.06.2008 р. було проведено зміну найменування юридичної особи на ТОВ "Нью Ворлд Грейн Юкрейн", яке являється універсальним правонаступником ТОВ "Суффле Україна", що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи.

Між позивачем та компанією "Суффле Негос С.А.С."(Франція) (далі - кредитор) 31.07.2003 р. було укладено кредитний договір № 01/08/2003, відповідно до умов якого кредитор надав позивачу комерційний кредит.

На виконання умов зазначеного кредитного договору, позивачем у період з 20.08.2003 р. по 22.12.2003 р. було отримано кредитні кошти у розмірі 9 898 000,00 дол. США.

Частину кредитних коштів у сумі 1 850 000,00 дол. США позивачем було повернено кредитору.

Між сторонами вказаного кредитного договору 05.01.2005 р. було підписано доповнення № 8, яким змінено первісне зобов’язання. Кредитор звільнив позивача від обов’язку повернути частину загальної суми кредиту у розмірі 8 000 000,00 дол. США та одночасно зобов’язав позивача повернути 40 000,00 дол. США на умовах, встановлених кредитним договором (під 4% річних).

Також кредитор зобов’язав позивача сплатити несплачені проценти, що були нараховані позивачем до підписання доповнення № 8 на всю суму наданого кредиту, в порядку та на умовах, визначених кредитним договором.

З матеріалів справи вбачається, що на момент підписання зазначеного доповнення № 8 позивачем було нараховано, але не сплачено за кредитним договором за період з 20.08.2003 р. по 05.01.2005 р. проценти у розмірі 892 872,00 дол. США, що становило 4 864 895,24 грн. Нараховані проценти були включені до складу валових витрат декларацій з податку на прибуток за 2003 рік (у сумі 440 095,24 грн.) та за І квартал 2005 року у сумі 4 424 800,00 грн. Крім того, за І півріччя 2005 року позивачем було нараховано відсотки у сумі 25 100,00 грн., які також були включені до складу валових витрат декларації з податку на прибуток за І півріччя 2005 року.

На думку відповідачів, позивачем було неправомірно віднесено до складу валових витрат відсотки у розмірі 4 449 900,00 грн.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються, зокрема суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 названого Закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на сплату відсотків за користування кредитом до складу валових є зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.

З матеріалів справи вбачається, що відсотки у сумі 4 449 900,00 грн. були нараховані позивачем у період фактичного користування кредитними коштами, а саме протягом періоду за 2003 - 2004 роки.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що отримані позивачем на підставі кредитного договору кошти були використані ним на закупівлю сільськогосподарської продукції.

Відповідно до підпункту 5.5.2 пункту 5.5 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для платника податку, 50 та більше відсотків статутного капіталу (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу валових витрат витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Підпунктом 5.5.5 пункту 5.5 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"передбачено, що витрати на сплату процентів, які відповідають вимогам підпункту 5.5.1, але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями підпункту 5.5.2 протягом звітного періоду, підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів із збереженням обмежень, передбачених пунктом 5.5.2.

З аналізу викладеної норми вбачається, що право платника податку на перенесення витрат на сплату процентів на результати майбутніх податкових періодів безпосередньо пов’язано із тими витратами, які входять до складу валових витрат, визначених підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Як встановлено судом апеляційної інстанції, нарахування відсотків було здійснено позивачем під час існування кредиторської заборгованості за кредитним договором, а після звільнення від обов’язку повернення основної суми кредиту, відсотки на зазначену суму не нараховувалися.

А відтак, оскільки оподатковуваний прибуток позивача протягом 2003 - 2004 років мав від’ємне значення, то ТОВ "Суффле Україна" керуючись приписами викладених норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) переносило нараховані суми відсотків до складу майбутніх звітних періодів.

Отже, позивач у І півріччі 2005 року правомірно відніс до складу валових витрат суму нарахованих відсотків у розмірі 4 449 900,00 грн.

Більш того, відповідно до пункту 10 Протоколу до Конвенції між Урядом України і Урядом Французької республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно (150/98-ВР) , при підрахунку сплаченого податку на доход або прибуток компанії або іншої організації, що оподатковується, яка є резидентом України і принаймні 20 відсотками якої володіє або контролює прямо або посередньо резидент або резиденти Франції, будуть дозволені вирахування для процентів і роялті, що понесені для цілей торгівлі або підприємницької діяльності компанії або іншої організації, незалежно від того, були вони сплачені банку або іншій особі і без врахування терміну позики.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що 99% статутного капіталу позивача на момент нарахування податкового зобов’язання належало компанії "Суффле Негос С.А.С", яка була резидентом Франції, у зв’язку з чим на підставі п. 10 Протоколу, позивач мав право врахувати під час підрахунку оподатковуваного прибутку відсотки, понесені на підставі здійснення підприємницької діяльності. При цьому протоколом не встановлено будь-яких обмежень на вирахування або включення процентів до складу валових витрат.

А відтак, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач мав право включити відсотки, нараховані за кредитним договором протягом 2003 - 2004 років до складу валових витрат у 2005 році, у зв’язку з чим висновки відповідачів про порушення позивачем приписів підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпунктів 5.5.1, 5.5.5 пункту 5.5 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств'є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

та Державної податкової адміністрації України у справі № 13/272 (22-а-2736/09) залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 р. у справі № 13/272 (22-а-2736/09) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.