Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. – головуючий,

Ліпського Д.В.,

Стародуба О.П.,

Тракало В.В.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в місті Стаханові Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Стаханові Луганської області про зобов’язання підвищити пенсію,

У червні 2008 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом. Зазначавла що відповідач в порушення вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"протягом 2006-2007 років не підвищував пенсію на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, внаслідок чого виникла заборгованість, яку просила стягнути.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2008 року, позов задоволено частково: стягнуто виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 09 липня по 31 грудня 2007 року.

У касаційній скарзі відповідач вказує, зокрема, на те, що у 2007 році з Державного бюджету України не виділялися кошти на проведення таких виплат. Просив скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Таке підвищення протягом 2006-2007 років не проводилося.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що право позивача на підвищення пенсії порушено й підлягає поновленню з 09 липня 2007 року.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", яка регулює питання державної соціальної підтримки дітей війни, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом (2195-15) , здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"зупинено на 2006 рік.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року (3367-15) вказаний пункт статті 77 виключено та статтю 110 викладено в такій редакції: "Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету".

Кабінет Міністрів України протягом 2006 року будь-яких рішень на виконання вимог статті 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"не приймав.

Таким чином у 2006 році державну соціальну підтримку дітей війни, що передбачена статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджено не було.

Пунктом 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" зупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-р/2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнані неконституційними з дня ухвалення цього рішення.

Таким чином з 09 липня 2007 року вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни виступав мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"обчислювався виходячи з визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Частиною третьої статті 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 15 березня 2007 року (749-16) встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 частини 1 цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Положення частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"стосовно застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першої цієї статті, тільки щодо визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом (1058-15) , не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Отже право на підвищення пенсії, що передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у 2007 році у позивача виникло з 09 липня 2007 року, тобто з дня визнання неконституційними положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) щодо зупинення дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"на 2007 рік.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про те, що з 09 липня 2007 року суб’єкт владних повноважень порушив право позивача як дитини війни на соціальний захист.

Судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для їх скасування і ухвалення нового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Стаханові Луганської області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2008 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.