Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 21 квітня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2009 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Західного оперативного командування, Міністерства оборони України про визнання права на соціальний захист,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення компенсації за продовольче забезпечення та стягнення надбавки за безперервну службу. Він зазначив, що проходив військову службу з липня 1979 року по серпень 2005 року та йому не сплачено Управлінням Західного оперативного командування компенсацію за не отримане продовольче забезпечення за період з 11 березня 2000 року по 04 серпня 2005 року у сумі 24035,14 грн. Посилаючись на вимоги статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", що гарантує продовольче забезпечення, просив стягнути зазначену компенсацію на його користь. Крім того, вказував, що строк безперервної служби давав йому право на отримання надбавки відповідно до Указу Президента України від 05 травня 2003 року № 389/2003 "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" (389/2003) в розмірі 70 % протягом травня 2003 - червня 2004 року, а з 30 червня 2004 року по 04 серпня 2005 року в розмірі 90 %. Проте, вказана надбавка виплачувалась позивачу не в повному обсязі. Посилаючись на відмову відповідача виплатити вказану надбавку, позивач просив стягнути з Управління Західного оперативного командування на його користь різницю невиплачених сум та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати.

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 21 квітня 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2009 року, відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що судами не дотримано вимог Указу Президента України від 05 травня 2003 року № 389/2003 "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" (389/2003) (далі –Указ № 389/2003).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач проходив військову службу з липня 1979 року по серпень 2005 року. З 11 березня 2000 року по 04 серпня 2005 року проходив службу в Управлінні Західного оперативного командування, де знаходився на продовольчому забезпеченні.

За період з 11 березня 2000 року по 04 серпня 2005 року ОСОБА_1 не виплачено грошову компенсацію за не отримане продовольче забезпечення у сумі 24035,14 грн.

Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону призупинено Законом України № 1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (1459-14) (далі – Закон № 1459-ІІІ (1459-14) ). Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у задоволенні позову, правильно вважали, що позовні вимоги безпідставні, оскільки пунктом 2 Закону № 1459-ІІІ (1459-14) , який вступив в дію з 11 березня 2000 року, призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"в частині одержання військовослужбовцями продовольчого забезпечення або за їх бажанням грошової компенсації замість продовольчого забезпечення у період з 11 березня 2000 року по час звільнення зі служби позивача.

За таких обставин позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягали.

Що стосується вимог про стягнення надбавки за безперервну службу, то судами встановлено, що безперервна служба позивача у Збройних Силах України складала понад 20 років протягом 01 травня 2003 року по 30 червня 2004 року, а з 30 червня 2004 року по 04 серпня 2005 року понад 25 років, у зв’язку з чим мав право на отримання надбавки за безперервну службу згідно з Указом № 389/2003 (389/2003) в розмірі до 70 %, а з 30 червня 2004 року в розмірі до 90 % щомісячного грошового забезпечення.

Зазначена надбавка виплачувалася позивачу в розмірі, встановленому письмовими розпорядженнями Міністра оборони України.

Відповідно до Указу № 389/2003 (389/2003) саме Міністру оборони України, Міністру внутрішніх справ України, Голові Державної прикордонної служби України та Начальнику Управління державної охорони України надано право встановлювати військовослужбовцям відповідно Збройних Сил України, внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління Державної охорони України, які мають високі результати у службовій діяльності, щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, внутрішніх військах, у Державній прикордонній службі та Управління Державної охорони України у відсотках до грошового забезпечення, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 5 років - до 10 %, понад 10 років - до 30 %, понад 15 років - до 50 %, понад 20 років - до 70 %, понад 25 років - до 90 %.

Пунктом 2 частини першої Указу № 389/2003 (389/2003) встановлено, що порядок та умови виплати зазначених надбавок визначаються Міністром оборони України. Виплата надбавок здійснюється з 01 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених в Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.

На реалізацію положень Указу № 389/2003 (389/2003) , Міністр оборони України 26 травня 2003 року видав наказ № 149 "Про затвердження Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України" (z0411-03) .

Згідно підпункту 1.2 пункту 1 зазначеної Інструкції (z0411-03) розмір надбавки визначається у відсотках до місячного грошового забезпечення, до складу якого включаються суми окладу грошового утримання (оклад за військове звання, посадовий оклад за основною або тимчасово виконуваною посадою), щомісячні надбавки, доплати, премія (підпункт 2.1 пункту 2), а її виплата здійснюється в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ (підпункт 2.4 пункту 2).

Тобто законодавством визначено лише граничні розміри надбавок без обумовлення мінімальної межі здійснення таких виплат та надано право визначати їх розмір Міністру оборони України з врахуванням стажу роботи військовослужбовців та наявного фонду забезпечення.

Отже, в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування ухваленого судового рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини першої ст. 224 КАС України, якщо суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення –без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Сихівського районного суду м. Львова від 21 квітня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.