Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: судді –доповідача Бим М.Є.

суддів: Гончар Л.Я., Гордійчук М.П., Конюшка К.В., Сіроша М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за касаційною скаргою Дочірнього підприємства "Севастопольський Упрдор"відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"на постанову Господарського суду м. Севастополя від 01 грудня 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2009 року у справі №5020-4/171-2/471 за позовом Севастопольського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства "Севастопольський Упрдор"відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

У травні 2008 року Севастопольський транспортний прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства "Севастопольський Упрдор"відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами місця в 2007 році в сумі 83296грн. та 941,20грн. –пені.

Постановою Господарського суду м. Севастополя від 01 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2009 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі ДП "Севастопольський Упрдор"ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"просить скасувати зазначені судові рішення як такі, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"№ 875-ХІІ від 21 березня 1991 року із змінами та доповненнями підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 19 вказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб –у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округляється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому, до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

З матеріалів справи вбачається, що Дочірнім підприємством "Севастопольський Упрдор"ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Севастопольського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів був наданий звіт за формою № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 рік, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 125; кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"- 5, середньооблікова кількість штатних працівників, якім відповідно до діючого законодавства встановлена інвалідність –0, а сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів складає 83276 грн.

Зі списку працюючих інвалідів, які були зайняті на підприємстві у 2007 року вбачається, що на підприємстві працював у 2007 року 1 інвалід 2 групи, який відпрацював повних 3 місяця.

Разом з тим, в матеріалах наявні звіти за формою 3-ПН, що подавались щомісячно до центру зайнятості із вакансіями, що призначені для працевлаштування інвалідів.

Крім того, як вбачається з листа Севастопольського міського центру зайнятості від 17.06.2008 №3257/03 у 2007 році центром зайнятості інваліди на підприємство відповідача не направлялись через відсутність бажаючих працевлаштуватись та з урахуванням рекомендацій МСЕК.

У зв’язку з цим слід зазначити, що п.п. 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 (314-95-п) (із змінами та доповненнями), зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно ст. 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 (314-95-п) , передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів.

Пунктом 14 цього Положення (314-95-п) встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до п. 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 року № 83 (83-92-п) , медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

За змістом "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів" (314-95-п) , інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки в матеріалах справи наявні відомості про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та відомості про вжиття ним, передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, тому суди дійшли хибного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але суди порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, тому судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Севастопольський Упрдор"відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" –задовольнити.

Скасувати постанову Господарського суду м. Севастополя від 01 грудня 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2009 року.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Севастопольського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства "Севастопольський Упрдор"відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця в 2007 році в сумі 83296грн. (вісімдесят три тисячі двісті дев’яносто шість грн..) та пені в сумі 941,20грн. (дев’ятсот сорок одна грн. 20коп.) –відмовити.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.