Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Костенка М.І.

Ланченко Л.В.

Федорова М.О.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Демченко І.В.

відповідача-1 ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя

на постанову Господарського суду Запорізької області від 21.06.2006

та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 10.11.2006

у справі № 24/203-5/236-АП

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя

до 1. Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_6;

2. Наукового виробничо-комерційного об’єднання "Тата"

про визнання недійсним договору, -

Постановою Господарського суду Запорізької області від 21.06.2006, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 10.11.2006, у задоволенні позову відмовлено.

ДПІ у Шевченківському районі міста Запоріжжя подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

30.09.2002 між ПП "Тата"(продавець) та СПД-фізичною особою ОСОБА_6 (покупець) укладено договір, за яким придбано простий вексель: ДП "Графі –Січ"АТЗТ "Графі", № 6931358232404, дата складання векселю –15.08.2002, строк погашення –за пред’явленням, номінальна вартість –360 000 грн., договірна вартість –360 000 грн.

30.09.2002 сторони за вказаним договором оформили акт прийому – передачі зазначеного простого векселю, за яким вказаний вексель передано СПД-фізичній особі ОСОБА_6

Згідно із пунктом 3 договору від 30.09.2002, на підставі ст. 217 Цивільного кодексу УРСР сторони дійшли згоди про залік взаємних однорідних вимог та припинення зобов’язання по договору б/н від 27.09.2002 та акту пред’явлення векселя до платежу б/н від 30.09.2002.

Податковий орган вважає, що угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки ПП "Тата"здійснила продаж векселя, не маючи ліцензії на здійснення операцій з торгівлі цінними паперами.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що вищевикладені обставині не можуть свідчити про укладення угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.

За відсутності доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірного договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків, чи свідчили б про намір сторін внаслідок виконання саме спірного договору завдати шкоди інтересам держави і суспільства.

Судами попередніх інстанцій, враховуючи вимоги п. 57 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст. 1, ст. 4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", було правильно встановлено, що у даному випадку суб’єктами господарської діяльності проведена операція з розрахунків з використанням векселів, яка не потребувала відповідної ліцензії.

До того ж, сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб’єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є виключною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"від 01.06.2000 р. № 1775-III контроль за наявністю ліцензії у суб'єктів господарювання здійснюють спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та інші органи виконавчої влади в межах їх повноважень шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування встановлена статтею 22 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"від 01.06.2000 р. № 1775-III, яка, у випадку здійснення суб’єктом господарювання діяльності, яка потребує ліцензії, за відсутності такої ліцензії, застосовується уповноваженим органом.

Отже, підстави вважати спірну угоду такою, що укладена з метою суперечною інтересам держави і суспільства, відсутні.

Крім того, вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову з огляду на таке.

З 01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) (далі у тексті ЦК України (435-15) ). Згідно із п.1 та п.2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18.07.1963 втратив чинність.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже –є нікчемним.

Як зазначено у ч.2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. З огляду на викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів із позовами на підставі ч. 1 ст. 208 Господарського процесуального кодексу України про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення. ЦК УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, на підставі якої податковий орган заявив уточнені позовні вимоги, втратив чинності з 01.01.2004. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності з 01.01.2004., таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Господарський кодекс України (436-15) , який набрав чинності з 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 Цивільного кодексу УРСР.

Однак, відповідно до пункту 5 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (436-15) положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказане порушення.

Оскільки обставини у справі встановлені повно та правильно, судами зроблені правильні висновки, а неврахування наведеної судом касаційної інстанції правової позиції не призвело до неправильного вирішення справи по суті, суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій –без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 21.06.2006 та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 10.11.2006 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.І. Бившева

М.І. Костенко

Л.В. Ланченко

М.О. Федоров