Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Малиніна В.В.,

Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф., Штульман І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області (далі –УПСЗН) на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2007 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до УПСЗН про стягнення щорічної грошової допомоги,

У позовній заяві, поданій до суду в серпні 2007 року, ОСОБА_6 зазначав, що відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (далі – Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) йому як інваліду війни 2 групи щороку до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Посилаючись на те, що такі виплати у 2005–2007 роках здійснено не в повному обсязі, просив стягнути на його користь недоплачені 7756 гривень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2007 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково: дії відповідача визнано неправомірними та стягнуто з УПСЗН на користь позивача 2888 гривні, недоплачені за 2007 рік.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права в частині задоволення позову, просить скасувати його рішення.

За змістом касаційної скарги в ній не наведено заперечень проти судових рішень у частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що позивач є інвалідом війни 2 групи і користується правом на отримання разової грошової допомоги, яка виплачується щорічно до 5 травня, передбаченим статтею 13 Закону № 3551-ХІІ.

Частиною п’ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ передбачено виплату інвалідам війни 2 групи щорічно до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Водночас статтею 29 Закону України від України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(далі – Закон № 489-V (489-16) ) встановлено здійснити виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни 2 групи у 2007 році в розмірі 360 гривень. Цю норму Закону № 489-V (489-16) визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Зазначену допомогу виплачено позивачеві за 2007 рік у квітні 2007 року в розмірі, встановленому статтею 29 Закону № 489-V – 360 гривень (а.с. 4).

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення грошової допомоги за 2007 рік, суди попередніх інстанцій вважали, що положення статті 29 Закону № 489-V суперечать статті 22 Конституції України, а тому грошова допомога підлягає виплаті позивачеві в розмірі, передбаченому Законом № 3551-ХІІ (3551-12) .

Такого висновку суди дійшли з порушенням норм матеріального права.

В період, упродовж якого позивач згідно з частиною четвертою статті 171 Закону № 3551-ХІІ міг отримати разову грошову допомогу до 5 травня (період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі) були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни 2 групи.

Для вирішення спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який із цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у правовідносинах, що виникли.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Тобто, в цьому випадку на період виникнення правовідносин, що є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни. Дія цих актів частково припинялася та відновлювалася у зв`язку із внесенням поточних змін у законодавство.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що нормами Закону № 489-V (489-16) фактично змінено положення Закону № 3551-ХІІ (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в цьому випадку є положення статті 29 Закону № 489-V.

Таким чином, на дату нарахування і виплати відповідачем щорічної разової грошової допомоги позивачеві –квітень 2007 року –положення Закону № 489-V (489-16) були діючими, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для визнання дій відповідача незаконними, оскільки при визначенні розміру щорічної разової грошової допомоги останній керувався саме положеннями Закону № 489-V (489-16) , норми якого, враховуючи вищевикладене, мають пріоритет над нормами Закону № 3551-ХІІ (3551-12) .

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів як апеляційної, так і першої інстанцій та ухвалити нове судове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу управління праці та соціального забезпечення

населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня

2007 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 (про визнання протиправними дій управління праці та соціального забезпечення

населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області та стягнення коштів за 2007 рік) та в цій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2007 року скасувати та ухвалити нове рішення: у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В іншій частині постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2007 року залишити без змін.

постанова оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів

після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.