Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Гашицького О.В., Мойсюка М.І.,

Малиніна В.В., Штульмана І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління міграційної служби в Харківській області про скасування наказу про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та зобов’язання вчинити дії, -

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив скасувати наказ Управління міграційної служби в Харківський області від 14.08.2007 року № 124-0 про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та зобов’язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання такого статусу.

Позовні вимоги мотивував тим, що він є громадянином Ірану, проте не може і не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками релігійних переконань, а тому звернувся до Управління міграційної служби в Харківській області із заявою про надання йому статусу біженця, однак незважаючи на викладені ним доводи отримав відмову.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення з мотивів порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач - громадянин Ірану ОСОБА_1 прибув в Україну у листопаді 2003 року з метою навчання на підставі навчальної візи, на запрошення Харківського Національного автомобільно-дорожнього університету. 25 липня 2007 року ОСОБА_1, звернувся до Управління міграційної служби в Харківській області із заявою про надання статусу біженця, яку мотивував тим, що йому загрожує небезпека в Ірані, а саме він змінив віросповідання –іслам на християнство, і що така людина визнається в Ірані віровідступником, за що передбачена смертна кара. В наслідок цього він має цілком обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання.

Оскарженим наказом Управління міграції в Харківській області від 14.08.2007 року № 124-0 позивачеві було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця, оскільки його заява є очевидно необґрунтованою. Підставою для прийняття цього рішення стало те, що необхідних аргументів на підтвердження обставин, що загрожували на батьківщині ОСОБА_1 не надав, не навів жодного конкретного факту, або інших доказів того, що його побоювання в разі повернення на батьківщину є обґрунтованими та відповідають вимогам, визначеним абзацом 2 статті 1 Закону України "Про біженців".

Відповідно до визначення, наведеного у статті 1 Закону України "Про біженців", біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Порядок набуття статусу біженця врегульовано вказаним Законом у ст.ст. 9-14, згідно яких особи, які мають намір набути статусу біженця і перетнули державний кордон України у порядку, встановленому законодавством України, повинні протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця.

Згідно із ч.ч. 1, 7 ст. 11 Закону України "Про біженців"оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.

У відповідності із п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до ст. 1, ч. 6 ст. 12 Закону України "Про біженців", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази чи документи, які б підтвердили факт переслідування громадянина Ірану ОСОБА_1 за ознаками раси, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для надання позивачу статусу біженця, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.

Таким чином, судами попередніх інстанцій обґрунтовано визнано, що Управління міграційної служби в Харківській області, відмовляючи позивачу у оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця в Україні, діяло на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи касаційної скарги зроблених судами першої та апеляційної інстанцій висновків не спростовують.

За правилами ч.3 ст. 2201, ч.1 ст. 224 КАС України, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Враховуючи викладене, ухвали колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій прийнято законні і обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 221, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.