Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Степашка О.І., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

за участю представників: позивача Борисової М.С.,

відповідача Удовіченка К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010 року по справі № 2-а-42967/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Арго Трейд"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Арго Трейд"(далі –позивач, товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі –відповідач, орган податкової служби) про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.09.2009 року № 0003052302/0 та від 19.10.2009 року № 0003052302/1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010 року по справі № 2-а-42967/09/2070 позов задоволено в повному обсязі. Скасовано спірні податкові повідомлення –рішення. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3, 40 грн.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних та відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій орган податкової служби подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати їх, оскільки вважає, що рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що органом податкової служби була проведена перевірка товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.03.2009 року.

За результатами перевірки складено акт 19.08.2009 року. В акті зазначено про порушення позивачем пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97- ВР "Про податок на додану вартість"(далі - Закон № 168/97), а саме до складу податкового кредиту неправомірно включено податкові накладі 2005 –2008 років на суму 8 718 605 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення –рішення від 01.09.2009 року № 0003052302/0, яким визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість в розмірі 13 077 908 грн., з яких основний платіж складає 8 718 605 грн. та штрафні санкції –4 359 303 грн. За результатами оскарження прийнято податкове повідомлення –рішення від 19.10.2009 року № 0003052302/1.

Задовольняючи позовні вимоги товариства, суди у цій справі керувались положеннями Закону № 168/97 (168/97-ВР) , Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) (далі –Закон №2181) та Порядком заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 (z0250-97) (далі –Порядок).

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону № 168/97ВР визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6 Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) , податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. А згідно пп. 7.2.3 цього Закону - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону). При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі про ПДВ (168/97-ВР) передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної.

У разі коли платник податку отримує належним чином оформлену податкову накладну із запізненням, то він відповідно до зазначених законодавчих норм, але з урахуванням граничного строку давності здійснює визначення сум податкового кредиту.

Строки давності та їх застосування встановлено ст. 15 Закону №2181.

Отже, сума податку на додану вартість за податковою накладною, отриманою до закінчення строку позовної давності (не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду), не позбавляється права на включення вказаної в ній суми ПДВ до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана.

Актом перевірки не встановлено віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум за податковими накладними з порушенням строку давності, визначеним ст. 15 Закону №2181.

Крім того судами зазначено, що в Довідці органу податкової служби від 25.10.2010 року зазначено, що при проведенні планової виїзної перевірки товариства за період з 01.01.2008 року по 31.03.2009 року не встановлено подвійного включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, які були виписані у попередніх податкових періодах.

Аналізуючи вище наведені норми та фактичні обставини справи, колегія судів Вищого адміністративного суду дійшла висновку про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що прийняті за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд,-

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010 року по справі № 2-а-42967/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.