Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого –Смоковича М.І,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мороз Л.Л., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Інгулецькому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Інгулецькому районі місті Кривого Рогу Дніпропетровської області на постанову Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 7 серпня 2009 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2009 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Інгулецькому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідно до Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) (далі –Закон про соціальний захист дітей війни) він має статус дитини війни (народився ІНФОРМАЦІЯ_1). Частиною першою статті 6 цього Закону, що набрав чинності з 1 січня 2006 року, дітям війни встановлено підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач не виконує вимог указаного Закону (2195-15) та не виплачує пенсію у підвищеному розмірі.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач просив зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Інгулецькому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області нарахувати та виплатити йому пенсію з урахуванням підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за 2006-2008 роки.

Постановою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 7 серпня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Судом зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Інгулецькому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"та провести відповідні виплати з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2009 року скасовано постанову Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 7 серпня 2009 року в частині зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Інгулецькому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"та провести відповідні виплати з 9 липня 2007 року по 3 листопада 2007 року. В іншій частині постанову Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 7 серпня 2009 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Інгулецькому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

За приписами частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Із матеріалів справи вбачається, що Управління Пенсійного фонду України в м. Ялта Автономної Республіки Крим оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині задоволення позову. Однак колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість цих рішень у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходили з того, що Управління Пенсійного фонду України в Інгулецькому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, з 4 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року, на порушення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни безпідставно не здійснювало ОСОБА_1 нарахування щодо підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Висновки суду відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, і це не заперечують сторони, що ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, отримує пенсію. Відповідно до статті 1 Закону про соціальний захист дітей війни позивач має правовий статус дитини війни. Крім того, згідно зі статтею 6 цього Закону він має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно з пунктом 1 розділу ІV "Прикінцеві положення"Закону про соціальний захист дітей війни цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року. Частиною першою статті 6 цього Закону встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

У зв’язку з такими нормами матеріального права та непідвищенням пенсії позивач просив визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов’язати його провести відповідне підвищення пенсії за 2006-2008 роки.

Щодо підвищення пенсії за 2006 рік, то суди правильно відмовили в задоволенні позову з посиланням на те, що не настали встановлені законодавством умови такого підвищення.

Зокрема, пунктом 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Однак, Законом України від 19 січня 2006 року N 3367-IV "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3367-15) пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року, а тому набрав чинності 2 квітня 2006 року.

Тобто, з 2 квітня 2006 року стаття 6 Закону про соціальний захист дітей війни знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Судами попередніх інстанцій установлено, що такі умови не настали, тому правильними є висновки цих судів про відмову в задоволенні позову щодо підвищення пенсії за 2006 рік. Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , зокрема пунктом 12 статті 71, знову було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.

Відтак, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову щодо відмови в здійсненні підвищення пенсії з 1 січня по 9 липня 2007 року, оскільки в цей період дію норми, яка визначала право позивача на зазначене підвищення пенсії, було зупинено. Суд не може застосувати недіючу норму. Також протягом указаного терміну діяли приписи статті 111 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яка по-іншому регулювала ці правовідносини, та, оскільки, ця норма прийнята пізніше в часі, то вона мала пріоритет над статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни. Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії, чим порушив указане право позивача. Тому правильними є висновки цих судів про те, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії в період із 9 липня по 31 грудня 2007 року.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що Управління Пенсійного фонду України в Інгулецькому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області наполягало на відмові у його задоволенні у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Правильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції допустився процесуального порушення, залишивши без задоволення вимоги відповідача про застосування статті 100 КАС України у зв`язку з пропущенням позивачем строку звернення до суду і обґрунтувавши своє рішення триваючими протизаконними діями відповідача, що, в свою чергу, не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) . Пов`язавши річний термін з моменту звернення позивача до суду із проміжком часу з 9 липня по 31 грудня 2007 року, коли дії відповідача були неправомірними, суд першої інстанції порушив принципи обчислення процесуальних строків, встановлені статтею 103 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, а строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку.

З огляду на іншу позицію суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин норми статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до яких нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Так, законом України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) визначено основи соціального захисту дітей війни та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, яка встановлена у вигляді підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.

Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом (2195-15) , здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (стаття 7 Законом України "Про соціальний захист дітей війни").

Згідно із визначенням, яке міститься у статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія –це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом (1058-15) пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (1058-15) .

З урахуванням цього, державна соціальна підтримка дітей війни у вигляді підвищення до пенсії, яка за своєю правовою природою є окремим джерелом доходу пенсіонера та бюджетним фінансуванням відрізняється від пенсії, що сплачується за рахунок внесків осіб, застрахованих в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, не може розцінюватись як її складова частина.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що її призначає і виплачує.

Оскільки у правовідносинах, що є предметом розгляду у цій справі, нарахування підвищення до пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченого статтею 6 Законом України "Про соціальний захист дітей війни", відповідачем не здійснювались, підстави для застосування 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) відсутні.

За приписами статті 99 КАС України (в редакції, яка була чинною на момент винесення рішень) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 100 КАС України (в редакції, яка була чинною на момент винесення рішень) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Тому, колегія суддів, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, про відмову в задоволенні позовних вимог з 9 липня 2007 року по 3 листопада 2007 року, оскільки позивач звернувся до суду за захистом своїх прав 4 листопада 2008 року з клопотанням про поновлення строку звернення до суду без належних доказів поважності причин його пропущення.

Що стосується нарахування підвищення до пенсії за 2008 рік, то законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , зокрема підпунктом 2 пунктом 41 Розділу ІІ, були внесені зміни у статтю 6 Закону про соціальний захист дітей війни, відповідно до яких, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (v010p710-08) (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані неконституційними положення підпункту 2 пункту 41 Розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) щодо змін, унесених до статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни в їх первинній редакції.

Таким чином, правильними є висновок судів попередніх інстанцій про те, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Зі статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом (2195-15) , оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

Положення статті 7 Закону про соціальний захист дітей війни, якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, та на яку посилається відповідач, обґрунтовуючи свою бездіяльність щодо непідвищення пенсії тим, що кошти до Пенсійного фонду України з державного бюджету не надходили, колегія суддів не бере до уваги з таких підстав.

Статтею 88 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" установлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону про соціальний захист дітей війни.

Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують указаних висновків судів попередніх інстанцій.

З урахуванням викладеного рішення апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни немає.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Інгулецькому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2009 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі.