К-18218/08-С Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - 01.02.2011 Прийняття

Відкрите акціонерне товариство "Ялтинський м’ясозавод" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим, з урахуванням уточнень позовних вимог, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001971701/3 від 16.01.2008 року.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.07.2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.09.2008 року у даній справі позов задоволено та визнано недійсним спірне податкове повідомлення-рішення з мотивів безпідставності його прийняття.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що за результатами виїзної планової перевірки Відкритого акціонерного товариства "Ялтинський м’ясозавод" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.03.2007 року податковим органом встановлені порушення підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі – Закон № 889-IV (889-15) ), в результаті чого позивачем занижено податок з доходів фізичних осіб за перевіряємий період на суму 16890,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки та в результаті процедури адміністративного оскарження відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0001971701/3 від 16.01.2008 на суму 50670,00 грн., з яких 16890,00 грн. –основний платіж та 33780,00 грн. –штрафні санкції.

Актом перевірки, зокрема, встановлено, що у квітні 2006 р. позивачем придбаний автомобіль Ford у фізичної особи ОСОБА_5, який діяв по дорученню ВСР № 012246 від 16.03.2006 р. ОСОБА_6 (біржовий договір купівлі-продажу транспортного засобу реєстраційний номер 569287 від 28.04.2006 р., зареєстрований на Українській товарній біржі в м. Сімферополі). У травні 2006 р. позивачем з каси сплачено фізичні особі ОСОБА_5 кошти в сумі 60000,00 грн. за придбаний автомобіль на Українській товарній біржі в м. Сімферополі.

Також перевіркою встановлено, що у лютому 2006 р. позивачем було придбано автомобіль LDV 400 на Українській товарній біржі у м. Сімферополі у фізичні особи ОСОБА_7, якій діяв за дорученням ВЕЕ № 114574 від 02.02.2007 р. ОСОБА_8 (біржовий договір купівлі-продажу транспортного засобу реєстраційний номер 610884 від 07.02.2007 р., зареєстрований на Українській товарній біржі в м. Сімферополі). В лютому 2007 р. підприємством сплачено фізичній особі ОСОБА_7 кошти в сумі 60600 грн. за придбаний автомобіль на Українській товарній біржі в м. Сімферополі.

При сплаті зазначених сум у дохід фізичних осіб, податок з доходів фізичних осіб не утримувався та у бюджет не перераховувався, що на думку податкового органу є порушенням п.12.1 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", відповідно до якого дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону -15 % об'єкта оподаткування, однак з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, була встановлена на рівні 13 % від об'єкта оподаткування.

Висновок судів про наявність підстав для задоволення позову мотивовано тим, що податок з доходів фізичних осіб при здійсненні відповідних операцій повинен був сплачувати податковий агент, яким у даному випадку, на думку судів, слід вважати структурний підрозділ Української товарної біржі, а відтак донарахування позивачу податкових зобов’язань по податку з доходів фізичних осіб за такими угодами згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням є неправомірним.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 279 Господарського кодексу України, товарна біржа є особливим суб’єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов’язаним з ним торговельним операціям; товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку (п.7 зазначеної статті).

Відповідно до п.п.1.15 ст. 1 Закону № 889-IV податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Підпунктом п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 цього Закону визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Згідно з п.12.3 ст.12 Закону, якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

Відповідно до ст.ст. 1, 4, 8- 10, 15- 16 Закону України "Про товарну біржу" товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.

Біржа як організація, що об’єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні і юридичному оформленні біржових угод, за надання послуг отримує оплату, а грошові кошти за реалізоване майно на власний рахунок не отримує і з такого рахунку не виплачує.

Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власні поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням.

Правовий статус товарної біржі свідчить, що вона здійснює організацію торгового процесу, забезпечує дотримання учасниками біржових торгів досягнутих домовленостей щодо купівлі-продажу товарів, які продаються на цих торгах; засвідчує факт укладення біржових угод та гарантує їх виконання. Така діяльність не є посередництвом, як здійсненням юридичних дій в інтересах іншої особи.

Виходячи з того, що товарна біржа не нараховує (не виплачує) оподаткований дохід на користь платника податку, не здійснює посередницьких функцій при продажу об’єкту рухомого майна, а також не є нотаріусом, який, при здійсненні операції з продажу або обміну об'єкта рухомого майна, визначених статтею 12 Закону № 889-IV, цим Законом (889-15) визначений податковим агентом, суд касаційної інстанції вважає помилковою позицію судів попередніх інстанцій про те, що товарна біржа є податковим агентом при засвідченні договорів купівлі-продажу рухомого майна.

Згідно зі ст. 17 Закону, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи), а з інших оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України податковий агент (п. 1.13 ст. 1 Закону).

Згідно з частиною ж) пункту 1.3. Закону (889-15) дохід з джерелом його походження з України – будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді: доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України.

Враховуючи наведене, юридична особа, що виплачує доходи фізичним особам у вигляді доходів від продажу рухомого майна, є податковим агентом щодо таких доходів та несе відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з таких доходів за ставкою податку, визначеною у п. 7.1 ст. 7 та п. 22.3 статті 22 Закону, - 13 відсотків в 2006р, 15 відсотків в 2007р.

В порушення пп. 8.1.1 п.8.1 ст. 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" підприємством не нарахований, не утриманий та не сплачений до бюджету податок з доходу фізичних осіб від продажу об'єкта рухомого майна, а саме ОСОБА_6 з суми 60000,00 грн. та ОСОБА_8 з суми 60600,00 грн., а відтак податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб занижене на суму 16890,00 грн., у тому числі за квітень 2006р. на суму 7800,00 грн. (60000 грн. х 13%) і за лютий 2007 р. на суму 9090,00 грн. (60600,00 грн. х 15%).

За таких обставин, враховуючи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування цих рішень з прийняттям нового рішення, зокрема про відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище мотивів.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим задовольнити.

Скасувати ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.09.2008 року та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.07.2008 року по справі №2-24/2405-2008А.

Постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Справу повернути до суду першої інстанції.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.