Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О., Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

за участю представників: позивача Іванченко Ю.Л.,

відповідача: Каськової І.Є.,

Генеральної прокуратури України: Чубенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя на постанову Господарського суду Запорізької області від 26.09.2007 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 29.05.2007 року по справі № 11/89/07-АП

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метпромсервіс"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

за участю Прокуратури Запорізької області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Метпромсервіс"(далі – позивач, ТОВ "Метпромсервіс") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя (далі –відповідач, орган податкової служби) про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.12.2006 року № 0000202305/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 321465 грн.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 26.09.2007 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.05.2007 року по справі № 11/89/07-АП позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Скасовано спірне податкове повідомлення-рішення. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Судові рішення обґрунтовані тим, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки рішення прийняті з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідачем складено акт від 15.12.2006 року "Про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ "Метпромсервіс"з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку за січень 2006 року".

На підставі Акту перевірки органом податкової служби прийнято податкове повідомлення - рішення від 18.12.2006 року № 0000202305/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 321465 грн., за порушення позивачем п.1.8 ст. 1 п.п. 7.7.2 п.7.7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97- ВР "Про податок на додану вартість"(далі - Закон № 168/97), ст. 4 Закону України від 05.05.1999 № 616-ХІХ "Про металобрухт", п.п. 5.12.2 п.5.12 ст. 5 "Порядку заповнення та надання податкової декларації по ПДВ", затвердженого наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997 (z0250-97) року.

Фактичною підставою для зменшення позивачу бюджетного відшкодування з ПДВ слугував висновок ДПІ, що основними постачальниками ТОВ "Метпромсервіс" не в повному обсязі перераховано ПДВ до Державного бюджету.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) . Тому при визначенні податкового кредиту з ПДВ та порядку визначення суми бюджетного відшкодування слід керуватися нормами цього Закону (168/97-ВР) , враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків, бюджетного відшкодування і не суперечать спеціальному Закону (168/97-ВР) .

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Метпромсервіс", суди у цій справі керувалися положеннями п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, яким визначено порядок відшкодування з Державного бюджету України від’ємного значення суми податку, що підлягає сплаті, як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (роботі, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, тобто надмірно сплаченого податку, та строки проведення таких розрахунків.

Згідно вимог п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97ВР - бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону № 168/97ВР визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно положення пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

З аналізу вище наведених норм вбачається, що право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування зобов’язання по сплаті останнього в ціні товару, а також встановлення тієї обставини, що вартість придбаних товарів (робіт, послуг) підлягає віднесенню до складу валових витрат виробництва (обігу).

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, отримавши податкові накладні, сплатив суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, та вартість придбаного товару було віднесено до складу валових витрат, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення ТОВ "Метпромсервіс", до податкового кредиту зазначеної суми ПДВ –правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Також, з положень пп. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР вбачається, що у випадку, коли сума бюджетних надходжень від податку на додану вартість відповідного періоду не покриває суму податків, що має бути відшкодована бюджетом, для такого бюджетного відшкодування використовуються доходи з інших джерел, які відповідно до законодавства зараховуються до державного бюджету України.

Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів правомірності прийняття свого рішення.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 26.09.2007 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 29.05.2007 року по справі № 11/89/07-АП залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.