Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого –Смоковича М.І.,

суддів: Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Мороз Л.Л., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом : Прокурора міста Судак АР Крим в інтересах держави в особі Судацького міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, провадження по якій відкрито,

за касаційними скаргами: прокурора Автономної Республіки Крим (далі –АР Крим) на постанову Судацького міського суду АР Крим від 9 липня 2008 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2008 року,

У липні 2005 року Прокурор міста Судак АР Крим в інтересах держави в особі Судацького міського центру зайнятості звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор міста Судак АР Крим зазначав, що 17 лютого 2001 року відповідач написав заяву на ім’я директора Судацького міського центру зайнятості, в якій зазначав, що підприємцем він не являється, трудовою діяльністю не займається тому просив призначити йому допомогу по безробіттю. На підставі вказаної заяви та в зв’язку з відсутністю належної роботи, Судацьким міським центром зайнятості був виданий наказ №2484 від 17 лютого 2001 року, яким ОСОБА_1 було присвоєно статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю. Крім того, відповідач надав довідку №3595 від 18 лютого 2001 року, яка видана Судацькою податковою інспекцією про те, що він не являється підприємцем.

Відповідно до документів, які знаходяться в особистій картці №00567 АИВ, ОСОБА_1 за період з 17 жовтня 2001 року по 1 березня 2003 року нараховано та виплачено 2505 грн. 44 коп. Проте, 28 лютого 2003 року було проведено перевірку та встановлено, що відповідач з 19 червня 2001 року є приватним підприємцем. Тому, на думку позивача, ОСОБА_1 на момент звернення в центр зайнятості відносився до категорії зайнятого населення, а отже на одержання допомоги по безробіттю не мав права.

Просив суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 2313 грн. 30 коп. за період з 17 жовтня 2001 року по 1 березня 2003 року.

Постановою Судацького міського суду АР Крим від 9 липня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Судацького міського центру зайнятості 1039 грн.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2008 року скасовано постанову Судацького міського суду АР Крим від 9 липня 2008 року та ухвалено нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі прокурор Автономної Республіки Крим, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем були пропущені строки позовної давності.

Зазначені висновки суду відповідають обставинам справи та нормам процесуального права.

Відповідно пункті "б" частини 3 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення"в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судами попередніх інстанцій, наказом Судацького міського центру зайнятості №2484 від 17 жовтня 2001 року ОСОБА_1 було присвоєно статус безробітного та розпочато виплату допомоги по безробіттю з 17 жовтня 2001 року по 28 лютого 2003 року в розмірі 45 грн.

Відповідно до додатку про прийняті рішення щодо нарахувань та платежів до персональної картки №567, ОСОБА_1 за період з 17 жовтня 2001 року по 1 березня 2003 року було нараховано та виплачено 2505 грн. 44 коп.

Наказом Судацького міського центру зайнятості №563 від 3 березня 2008 року відповідача було знято з обліку як безробітного з припиненням виплати допомоги по безробіттю з 1 березня 2008 року на підставі довідки №51 від 28 лютого 2003 року про те, що ОСОБА_1 зареєстрований за №299 від 12 листопада 2001 року як підприємець.

Згідно з інформацією про державну реєстрацію суб’єкта господарської діяльності, наданої державним реєстратором –завідуючим відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Судацької міської ради АР Крим, ОСОБА_1 відповідно до Свідоцтва №НОМЕР_1 від 19 червня 2001 року про державну реєстрацію зареєстрований 19 червня 2001 року як суб’єкт підприємницької діяльності, а 18 березня 2003 року зазначену державну реєстрацію було відмінено.

Таким чином, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідач був приватним підприємцем і відносився до зайнятого населення, а тому не мав права на отримання допомоги по безробіттю відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття" (1533-14) .

Проте, оскільки правові відносини виникли в 2001 році і були припинені в 2003 році, то вони повинні регулюватися, чинним на той момент Цивільним кодексом України в редакції 1963 (1540-06) року.

Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно з статтею 75 Цивільного кодексу Української РСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Із статті 76 Цивільного кодексу Української РСР вбачається, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як видно з матеріалів справи, що на час призначення ОСОБА_1 допомоги по безробіттю 17 жовтня 2001 року, він являвся суб’єктом підприємницької діяльності, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію від 19 червня 2001 року.

Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, про те, що Судацький міський центр зайнятості повинен був знати про порушення своїх прав починаючи з жовтня 2001 року, проте Прокурор міста Судак АР Крим звернувся до суду в інтересах держави в особі Судацького міського центру зайнятості лише 4 липня 2005 року, тобто з пропуском строку позовної давності, але доводів для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду не надав.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки за сукупності досліджених у справі доказів, відсутні правові підстави для задоволення позову

За таких обставин оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни немає.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2008 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає