Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення щодо зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість - 31.01.2011 Прийняття

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.12.2008 р. (суддя –О.В.Басай), повністю задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера"(далі –позивач) до Державної податкової інспекції в м. Яремче Івано-Франківської області (далі –відповідач). Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Яремче Івано-Франківської області від 11.10.2007 р. №0000282301/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн..

Повністю задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з безпідставності зменшення підприємству бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –Д.М.Старунський, судді –В.М.Багрій, В.П.Любашевський) рішення суду першої інстанції скасовано, постановлено нове, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Яремче Івано-Франківської області від 11.10.2007 р. №0000282301/0 в частині зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 307.208,33 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 1,70 грн..

В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем неправомірно заявлено до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість, яка не була фактично сплачена грошовими коштами в ціні придбаного товару (послуг). Погашення платником податків податкового векселя шляхом заліку сум підтвердженого бюджетного відшкодування не є фактичним здійсненням платежу податку на додану вартість, а тому не може бути підставою для бюджетного відшкодування такого податку.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене судове рішення, з підстав неправильно застосування судом норм Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997р. №168/97-ВР (168/97-ВР) (з наступними змінами та доповненнями), та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивача відповідач проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та безпідставності, просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог –без змін.

Відповідач також звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції та просить його скасувати в частині визнання нечинним повідомлення-рішення від 11.10.2007 р. №0000282301/0 на суму 307.208,33 грн. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками контролюючого органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2007 р. та правильності визначення сум податку на додану вартість, задекларованих до відшкодування за липень 2007 року, якою, крім інших, встановлено порушення підприємством пп.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме –завищено суму заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 794.448,31 грн. (за серпень 2006 року –на 487.239,98 грн. та за листопад 2006 року –на 307.208,33 грн.).

За результатами зазначеної перевірки відповідачем 28.09.2007 р. складено акт

№82/23-31067573, на підставі якого 11.10.2007 р. прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення №0000282301/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 794.448,31 грн..

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до приписів п.11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", платники податку при імпорті товарів на митну територію України, за умови оформлення митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларації), можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю податковий вексель (який відповідно до приписів п.1.16 ст.1 цього ж Закону є письмовим безумовним грошовим зобов’язанням платника податку сплатити до бюджету відповідну суму коштів у порядку та терміни, визначені Законом) на суму податкового зобов’язання зі строком погашення на тридцятий календарний день з дня його поставки органу митного контролю, один примірник якого залишається в органі митного контролю, другий надсилається органом митного контролю на адресу органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку, а третій залишається платнику податку.

Якщо платник податку на дату поставки податкового векселя органу митного контролю має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша ніж сума зобов’язання по такому векселю, платник податку має право включити суму зобов’язань по податковому векселю до складу податкових зобов’язань за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю. При цьому податковий вексель вважається погашеним та платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов’язань по податковому векселю у наступному звітному (податковому) періоді.

Нормами п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду (пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 п.7.7 ст.7, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 п.7.7 ст.7, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності –зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Положеннями пп.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"передбачено, що у випадку, коли у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення позивачу суми заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, стало встановлення податковим органом факту погашення платником податків податкового векселя шляхом заліку сум підтвердженого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а не шляхом його оплати грошовими коштами, що на думку податкової інспекції не є фактичним здійсненням платежу вказаного податку, а тому відповідно до приписів ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"не може бути підставою для його відшкодування з бюджету.

В той же час, як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, на дату погашення зазначеного податкового векселя позивач мав підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість, у результаті чого фактична сплата податку на додану вартість за таким податковим векселем була здійснена саме шляхом заліку такої суми підтвердженого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, яка належала до перерахування на розрахунковий рахунок позивача грошовими коштами.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що норми Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не містять обов’язкової вимоги щодо сплати платником податку на додану вартість саме грошовими коштами, а передбачають лише здійснення фактичної сплати такого податку, суд касаційної інстанції вважає безпідставними доводи контролюючого органу, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, що податковий вексель, погашений шляхом заліку сум підтвердженого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, не може приймати участь у формуванні суми бюджетного відшкодування вказаного податку.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з доводами судів попередніх інстанцій відносно безпідставності зменшення позивачу бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 307.208,33 грн..

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору підряду на капітальне будівництво було здійснено перерахування авансових платежів контрагенту ТОВ "Алмаз-Вардар Констракшн"у серпні та жовтні 2006 року, які віднесено до складу податкового кредиту відповідних звітних (податкових) періодів. Зазначені платежі брали участь у формуванні платником податків сум бюджетного відшкодування у зазначених податкових періодах.

У зв’язку із невиконанням контрагентом своїх договірних зобов’язань, останнім у січні 2007 року було здійснено повернення сплачених позивачем авансових платежів, на підставі чого підприємством проведено відповідні коригування податкового кредиту.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що зазначені операції з коригування податкового кредиту не є ні результатом виправлення помилки, самостійно виявленої платником податків у раніше поданих податкових деклараціях, ні збільшенням або зменшенням податкового кредиту, в той час як обов’язок подання уточнюючих розрахунків законодавчо передбачений лише у випадку виправлення помилок у рядках раніше поданих декларацій. Отже, при проведенні відповідних коригувань податкового кредиту у січні 2007 року, яке не було пов’язане з самостійним виправленням помилок у рядках раніше поданих декларацій, у позивача не виникло обов’язку подання до податкового органу уточнюючих розрахунків, у тому числі і уточнюючих розрахунків сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов’язання або відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до закону і скасоване судом апеляційної інстанції помилково, а тому, касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції –скасуванню, а рішення суду першої інстанції – залишенню в силі.

Головуючий суддя:	Нечитайло О.М.
Судді	Бившева Л.І.
	Ланченко Л.В.
	Пилипчук Н.Г.
	Федоров М.О.

за участю представників
позивача:	Мицая С.В.,