Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: судді –доповідача Бим М.Є.

суддів: Гордійчук М.П., Конюшка К.В., Сіроша М.В., Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 13 листопада 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2009 року у справі №2-а-67/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання протиправними дій та стягнення недоплачених сум щорічної грошової допомоги, -

05 вересня 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради про зобов'язання здійснити нарахування йому доплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007, 2008 роки в розмірі 6018,42 грн.

Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 13 листопада 2008 року, зміненою постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2009 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради просить скасувати зазначені вище судові рішення як такі, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами встановлено, що позивач є інвалідом війни 2 групи з 12.11.2007 року, що підтверджено посвідченням та довідкою МСЕК (а.с.4), до 12.11.2007р. мав 3 групу інвалідності, що сторонами не оспорюється.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивач має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 9 травня (яка повинна виплачуватися до 5 травня) в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, як інвалід 3 групи та 8 мінімальних пенсій за віком, як інвалід 2 групи.

Позивачеві виплачена допомога у розмірах передбачених Законом України "Про державний бюджет на 2007 рік" (489-16) в сумі 300,0 грн., Законом України "Про державний бюджет на 2008р." (107-17) в сумі 400,0 грн.

Згідно ст.ст. 29, 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", зупинено дію частин п'ятих статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", які визначали кратність виплат щорічної допомоги до 5 травня залежно від розміру мінімальної пенсії за віком та встановлено у 2007 році абсолютні розміри виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

Згідно Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"від 28.12.2007 р. (107-17) № 107-ІУ, внесені зміни до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) в частині розміру щорічної разової допомоги до 5 травня та встановлено, що розмір щорічної разової допомоги встановлюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року №183 (183-2008-п) .

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5-го травня.

Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України про Державний бюджет України на 2005-2007 роки фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Посилання судів попередніх інстанцій на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року (v0a6p710-07) яким визнано неконституційними положення статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та якими зупинено дію ст.ст. 12- 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та встановлено у 2007 році абсолютні розміри виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та на Рішення Конституційного суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року (v010p710-08) , яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) положення пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , яким, зокрема, внесено зміни до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"колегія суддів вважає помилковим, оскільки ці рішення було прийнято після закінчення строку проведення виплати цієї допомоги.

Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати у 2007-2008 роках.

Згідно ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але суди порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, тому судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради –задовольнити.

Скасувати постанову Селидівського міського суду Донецької області від 13 листопада 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2009 року, та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради про зобов'язання виплатити недоплачену разову щорічну грошову допомогу до 5-ого травня за 2007-2008 роки –відмовити.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.