Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Бим М.Є.

Гордійчук М.П.

Сіроша М.В.

Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Елопак-Фастів"на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 року

у справі № 2-а-5302/10/1070 (2а-5302/10/1070)

за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Відкритого акціонерного товариства "Елопак-Фастів"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

У травні 2010 року Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Елопак-Фастів"про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 74946,62 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 584,48 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2010 року у задоволення позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2010 року скасовано та прийнято нове рішення про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Елопак-Фастів"адміністративно-господарських санкцій та пені.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Відкрите акціонерне товариство "Елопак-Фастів"оскаржило його в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказаний судовий акт з мотивів порушення названим судом норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою та другою статті 19 Закону України від 21.03.1991 року № 2961-ІV "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(далі - Закон України від 21.03.1991 року (875-12) № 2961-ІV) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України від 21.03.1991 року № 2961-ІV підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до звіту за формою № 10-ПН середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 281 особа, кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог часини першої статті 19 Закону України від 21.03.1991 року № 2961-ІV становить 11 осіб. Фактично на підприємстві у 2009 році працювало 10 інвалідів.

На виконання вимог частини третьої статті 18 Закону України від 21.03.1991 року №2961-ІV позивачем протягом 2009 року подавались Фастівському міськрайонному центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН.

Інструкція щодо заповнення форми звітності 3-ПН "Звіт про наявність вакансій"затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 (z1534-05) року.

Відповідно до пункту 3 "Додаткові умови"вказаної Інструкції (z1534-05) у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення"( 803-12 ), із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

Як встановлено судом апеляційної інстанції у звітах відповідача за формою № 3-ПН від 28.06.2009 року, 21 липня 2009 року, 28 вересня 2009 року не було заповнено графу 15, а у звіті 28 жовтня 2009 року зазначено про відсутність вільних вакансій, у тому числі і для інвалідів.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані звіти не містили інформації про наявність вільної вакансії на робочі місця, обладнані для інвалідів, та не виконання відповідачем обов’язку щодо надання держаній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв’язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Елопак-Фастів"залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –2391 КАС України (2747-15) .