К-21193/08-С Про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість - 25.01.2011 Прийняття

У травні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Донвнешторг"звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька та Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області за участю Прокуратури Донецької області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.10.2008 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Донвнешторг " за результатами господарської діяльності у грудні 2007 року отримало право на відшкодування податку на додану вартість в сумі 640824 грн., про що свідчить податкова декларація з податку на додану вартість за грудень 2007 року та розрахунок суми бюджетного відшкодування.

Згідно цієї декларації відшкодуванню з бюджету підлягала повна сума податку на додану вартість за грудень 2007 року у зв'язку із здійсненням позивачем експортних операцій по постачанню шкіряного напівфабрикату з шкур великої рогатої худоби у 2007 році, які оподатковуються відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) оподатковуються за нульовою ставкою. Факт здійснення відповідних експортних операцій підтверджується вантажно-митними деклараціями.

Як вбачається із матеріалів справи, 10 січня 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Донвнешторг" у відповідності до підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97- ВР надало до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2007 року з розрахунком суми бюджетного відшкодування і заявою про повернення суми бюджетного відшкодування в розмірі 640824 грн.

У підпункті 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР сказано, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до

складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

На виконання підпункту 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97- ВР Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька була проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2007 року, за результатами якої була складена довідка № 499/23-3/32805224 від 5 лютого 2008 року.

Перевіркою була підтверджена відповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, податковим органом не приймалось рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування.

Колегія суддів, керуючись статтею 9 КАС України, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що при вирішенні цього спору підлягає застосуванню саме Закон № 168/97- ВР (168/97-ВР) , а не накази Державної податкової адміністрації України.

Цим Законом або іншими законодавчими актами з питань оподаткування не передбачені вимоги щодо здійснення відшкодування сум податку на додану вартість платникові податку після сплати відповідних сум податків до бюджету його контрагентами. Закон № 168/97- ВР (168/97-ВР) не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Чинне законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Таким чином, з урахуванням вимог п. 1.3 ст. 1 та ст. 7 Закону №168/97, покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією (254к/96-ВР) і законами України.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому позивач, який не наділений правом встановлювати ознаки фіктивності операцій свого контрагента з іншими контрагентами, не може нести відповідальність за їх можливі протиправні дії.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні засновується на принципах, у відповідності з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

При цьому, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов’язок щодо доказування фактичної відсутності надмірної сплати податку на додану вартість та ненадходження до Державного бюджету України сум податку на додану вартість покладається саме на суб’єкта владних повноважень.

За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.10.2008 року на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2008 року по справі № 2-а-11094/08(22-а-11498/08) залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.