Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого –Смоковича М.І,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мороз Л.Л., Чумаченко Т.А., розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова про зобов’язання здійснити перерахунок пенсії, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2008 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2009 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова про зобов’язання здійснити перерахунок пенсії.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідно до Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV (2195-15) "Про соціальний захист дітей війни (далі –Закон про соціальний захист дітей війни) вона має статус дитини війни. Частиною першою статті 6 цього Закону, що набрав чинності з 1 січня 2006 року, дітям війни встановлено підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач не виконує вимог указаного Закону (2195-15) та не виплачує пенсію у підвищеному розмірі.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач просив зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова нарахувати та виплатити йому пенсію з урахуванням підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня 2007 року.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2008 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова здійснити перерахунок підвищення пенсії та нарахувати ОСОБА_1. доплату до пенсії відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей"з 18 липня 2007 року у сумі 668,70 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2009 року скасовано постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2008 року. Судом зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова здійснити перерахунок та виплату пенсії як дитині війни із урахуванням підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком, згідно статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей"з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року. В іншій частині постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2008 року залишити без змін.

У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

За приписами частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Із матеріалів справи вбачається, що Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині задоволення позову. Однак колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість цих рішень у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова, починаючи з 9 липня по 31 грудня 2007 року, на порушення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни безпідставно не здійснювало ОСОБА_1 нарахування щодо підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, і це не заперечують сторони, що ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, отримує пенсію. Відповідно до статті 1 Закону про соціальний захист дітей війни (2195-15) позивач має правовий статус дитини війни. Крім того, згідно зі статтею 6 цього Закону вона має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно з пунктом 1 розділу ІV "Прикінцеві положення"Закону про соціальний захист дітей війни цей Закон (2195-15) набирає чинності з 1 січня 2006 року. Частиною першою статті 6 цього Закону встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

У зв’язку з такими нормами матеріального права та непідвищенням пенсії позивач просив визнати бездіяльність відповідачів протиправною та зобов’язати їх провести відповідне підвищення пенсії з 9 липня по 31 грудня 2007 року. Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , зокрема пунктом 12 статті 71, знову було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни. Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії, чим порушив указане право позивача. Тому правильними є висновки цих судів про те, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії в період із 09 липня по 31 грудня 2007 року.

За таких обставин є обґрунтованими та законними висновки судів про задоволення позову, зокрема висновок суду апеляційної інстанції про визнання незаконними дій відповідача в період із 9 липня по 31 грудня 2007 року та зобов’язання виконати перерахунок та виплату пенсії позивачу в цей період на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Зі статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

Положення статті 7 Закону про соціальний захист дітей війни, якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, та на яку посилається відповідач, обґрунтовуючи свою бездіяльність щодо непідвищення пенсії тим, що кошти до Пенсійного фонду України з державного бюджету не надходили, колегія суддів не бере до уваги з таких підстав.

Статтею 88 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" установлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону про соціальний захист дітей війни.

Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують указаного висновку суду апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни немає.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2009 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.