К-17486/09-С Про визнання недійсним та скасування розпорядження щодо приватизації квартири - 25.01.2011 Прийняття

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, яка діє від свого імені та від імені неповнолітньої ОСОБА_10, звернулись до суду з позовом до Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним та скасування розпорядження.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2007 року позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження органу приватизації Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації від 17.09.2004 року №3364 "Про скасування розпорядження органу приватизації Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації №1394 від 13.11.2003 року "Про приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1".

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2008 року постанову постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2007 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленим у справі рішеннями судів, заступник прокурора міста Києва, в інтересах Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації, звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та постановити нове – про закриття провадження у справі.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що розпорядженням Печерської районної державної адміністрації м. Києва від 27.04.2000 року № 509, будинок АДРЕСА_1 визнано аварійним та непридатним для проживання.

В листопаді 2003 року на підставі розпорядження Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації № 1394 від 13.11.2003 року "Про приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1" позивачами, в рівних частинах кожним, було приватизовано 42/100 частини в квартирі №12 у вказаному будинку, про що органом приватизації Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації позивачам свідоцтво про право власності на житло від 13.11.2003 року.

Дане свідоцтво зареєстроване 19 листопада 2003 року в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна у реєстрову книгу за №9376.

Розпорядженням органу приватизації Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації

від 17.09.2004 року №3364 "Про скасування розпорядження органу приватизації Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації №1394 від 13.11.2003 року "Про приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1"- скасовано вищезазначене розпорядження органу приватизації Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №1394 від 13.11.2003 року та визнано недійсним видане позивачам свідоцтво про право власності на житло, а також зобов'язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна скасувати реєстрацію свідоцтва про право власності на житло від 13.11.2003 року за №1394 та внести відповідні зміни до державного реєстру про право власності, на 42/100 частини у спірній квартирі та перевести дану квартиру до державного житлового фонду Шевченківського району м. Києва.

Вподальшому, не погоджуючись із зазначеним вище розпорядженням органу приватизації Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації від 17.09.2004 року №3364, позивачі оскаржили його в судовому порядку, - вважаючи, що відповідач позбавив їх гарантованого Конституцією (254к/96-ВР) та законами України права власності.

Задовольняючи позов, суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак, - і про наявність правових підстав для задоволення позову та скасування спірного розпорядження органу приватизації.

З таким висновком судів погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з вимогами статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена законом.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", встановлено, що не підлягають приватизації квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей).

З огляду на вищевикладене, відповідач, як орган приватизації мав право відмовити позивачам у приватизації квартири з підстав зазначених п. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Разом з цим, не врахувавши вимоги закону, видав розпорядження № 1394 від 13.11.2003 року, відповідно до якого позивачами була здійснена приватизація 42/100 частин комунальної квартири.

За нормами статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, визнається судом незаконним та скасовується - за позовом власника майна.

Статтею 57 Закону України "Про власність"(чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що державні органи несуть відповідальність за видання актів, які порушують права власників, якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним - за позовом власника або особи права якої порушено.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачі з вимогами про скасування розпорядження № 1394 від 13.11.2003 року не звертались і в судовому порядку права власності на приватизоване ними житло - позбавлені не були.

З огляду на зазначене, а також, враховуючи те, що діючим законодавством іншим державним органам, окрім суду, право вирішувати питання щодо позбавлення права власності громадян - не надано, - орган приватизації Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації не мав права скасовувати вже проведену приватизацію квартири та визнавати свідоцтво про право власності на житло недійсним, що він зробив - у порушення вимог чинного законодавства при прийнятті розпорядження №3364 від 17 вересня 2004 року .

Згідно з вимогами частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а також з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Таким чином, суди при постановленні рішень вірно встановили, що при прийнятті оскаржуваного позивачами розпорядження від 17.09.2004 року №3364 орган приватизації Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації діяв з перевищенням наданих законом повноважень, а тому прийняте ним розпорядження –є незаконним та таким, що порушує права позивачів та протиправно позбавляє їх непорушного права власності на приватизоване житло.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, оскільки він ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішеннях судів попередніх інстанцій.

Постановлені у справі рішення є законними і обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Шевченківського районного суду м.Києва від 31 травня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, яка діє від свого імені та від імені неповнолітньої ОСОБА_10, до Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації, треті особи: орган опіки і піклування Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації, товариство з обмеженою відповідальністю "Проект-бюро", про визнання недійсним та скасування розпорядження –залишити без зміни.