К-8995/08-С Про скасування наказу про звільнення, виплату належних сум і видачу трудової книжки - 25.01.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2008 у справі за позовом ОСОБА_5 до Управління Державного казначейства у м. Тернополі, Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області про скасування наказу про звільнення, виплату належних сум, видачу трудової книжки та виплату середнього заробітку, -

У вересні 2007 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Управління Державного казначейства у м. Тернополі та Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області про скасування наказу про звільнення, виплату належних сум, видачу трудової книжки та виплату середнього заробітку.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.01.2008 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Постановлено вважати ОСОБА_5 звільненою з роботи з 26.09.2007 року та зобов’язати Управління Державного казначейства у м. Тернополі внести відповідні зміні до трудової книжки ОСОБА_5 та видати її на руки, а також нарахувати та виплатити їй належні кошти полисках непрацездатності.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2008 року рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасовано та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На зазначене судове рішення апеляційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_5, в якій ставиться питання про скасування рішення апеляційної інстанції та залишення в силі постанови Тернопільського міськрайонного суду від 16.01.2008 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, не вбачає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішення, і тому вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судами вірно встановлено, що ОСОБА_5 проходила державну службу в Управлінні Державного казначейства у м. Тернополі на посаді заступника начальника відділу видатків державного бюджету.

22.05.2005 року ОСОБА_5 виповнилося 55 років, проте, згідно частини 1 статті 23 Закону України "Про державну службу"останній було погоджено продовження терміну її перебування на державній службі спочатку до 22.01.2006 року, а потім до 22.05.2007 року.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про державну службу" державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Відповідно до пункту 3 статті 30 зазначеного Закону, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (322-08) , державна служба припиняється у разі досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону).

Статтею 12 Закону України "Про державну службу" передбачено, що граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері державної служби може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років. У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

11.04.2007 року подано чергове подання про продовження терміну перебування ОСОБА_5 на державний службі, строк її перебування на державній службі продовжено не було.

Наказом від 21.05.2007 року № 43-к ОСОБА_5 була звільнена, у зв’язку із закінченням строку перебування на державній службі.

Стаття 47 Кодексу Законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Згідно пункту 4.1 абзаців 4,5 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої наказом Мінпраці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (z0110-93) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки.

21.05.2007 року ОСОБА_5 перебувала на роботі і їй було надано наказ про звільнення, від підпису про ознайомлення з відповідним наказом позивач відмовилась, що підтверджується актом від 21.05.2007 року. Також, остання відмовилась від отримання трудової книжки, про що було складено відповідний акт.

Відповідно до частини 3 статті 40 Кодексу Законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Згідно п. 1.1 наказу Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001 року № 455 (z1005-01) тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності, видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків передбачених даним наказом.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про те, що довідка від 04.06.2007 року № 29 видана Тернопільською міською лікарнею № 3 не засвідчує факт тимчасової втрати працездатності позивача, оскільки свідчить лише про звернення останньої для призначення амбулаторного лікування.

Колегія суддів вважає, що при звільненні ОСОБА_5 порушень чинного законодавства допущено не було, а наказ від 21.05.2007 року № 43-к про звільнення є законним, оскільки позивач була звільнена з роботи на підставі пункту 3 статті 30 Закону України "Про державну службу" у зв’язку з досягненням державним службовцем граничного віку проходження державної служби, а не на підставі частини 3 статті 40 Кодексу Законів про працю України.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що порушень судом апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, при вирішенні цієї справи, не допущено, правова оцінка обставин по справі дана вірно, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу підстав не має, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2008 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Управління Державного казначейства у м. Тернополі, Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області про скасування наказу про звільнення, виплату належних сум, видачу трудової книжки та виплату середнього заробітку –без змін.